Симона Вилар - Лазарит

Мартін пильно поглянув на неї.

– Вас це здивувало чи засмутило, пані? Заради Руфі я готовий відбути гіюр і стати євреєм.

Сара поставила на низький стіл глечик із соком і лагідно усміхнулася.

– Чому я маю засмучуватися, хлопчику мій? Тебе охрестили відповідно до західного християнського обряду, але задля милої Руфі ти хочеш стати одним із нас. Ти вже не раз доводив свою глибоку пошану до народу Ізраїлю, ти зробив багато добра для синів Сіону. І якщо Ашер вважає, що ти вартий його дочки, а вона – тебе, я з радістю скажу, що Мартін – мій дорогий родич.

Але в Мартінових очах зачаївся сумнів, і Сара, помітивши це, пояснила:

– Мене здивувало не Ашерове рішення, а те, що його молодша дочка – вже наречена. Я пам’ятаю її кучерявою крихіткою, яку бачила лише один раз.

Далі мова зайшла про справи сім’ї Ашера бен Соломона. Мартін розповів, яка щаслива зі своїм чоловіком у домі даяна його середульша дочка Ракель; старша його дочка Тирца надсилає листи з Марселя – у неї цілком вдалий шлюб, а нещодавно вона народила другу двійню. Ще одна дочка – Єгудіт – так погладшала після пологів, що їй доводиться прикладати до ніг п’явок, аби випустити погану кров, але й вона щаслива в шлюбі зі своїм чоловіком Натанієлем – таким же товстуном, як і вона, проте це не заважає бути йому правою рукою свого мудрого тестя. Потім Мартін розповів, що єдиний Ашерів син Йосип здолав разом із ним частину шляху, їдучи до своєї нареченої Наомі в місто Сіс у Кілікійській Вірменії.

– О, Ашер завжди вмів подбати про дітей і їхнє майбутнє, – усміхнено зауважила Сара. – Ах, Мартіне, добрий мій друже, ти розповідаєш мені про них, і я така щаслива, наче щойно побачилася з родичами. Та, сподіваюся, ця зустріч справді не за горами, й ти теж будеш з нами, бо вже назвеш Руф своєю дружиною. Як я пригадую, вона була наймилішою з дітей Ашера й красуні Хави.

– Вона чарівна, мов троянда, мов безцінна перлина! – вигукнув Мартін, і Сара мимоволі здивувалася, побачивши таке глибоке хвилювання на обличчі цього зазвичай незворушно спокійного юнака.

Вагітна Сарина невістка сиділа мовчки, зосередившись на вишиванні. Вона була виснаженою, і господиня дому прошепотіла Мартінові, що її дуже непокоїть здоров’я невістки. А дітям – Нехабі, яка лукаво поглядала на вродливого лицаря, і прудкому пухтію Езрі – вочевидь подобалося, що в них тепер новий захисник. Їх ледве вдалося відвести спати в супроводі буркотливої старої служниці.

Сара, немов вибачаючись перед гостем, пояснила: поява Мартіна – значна подія для дітей. Адже в них так давно нікого не було! Від самого початку облоги вони живуть усамітнено й відлюдно, і це ще велике щастя, що араби не вигнали їх сім’ю з рідного дому, як сталося з багатьма євреями Акри. Усе завдяки надійному покровителеві – Єгуді бен Авріелю, славетному цілителеві-юдею, який зараз лікує коменданта фортеці аль-Машуба, пораненого в ногу арбалетною стрілою.

– Ми багато чим зобов’язані шановному Єгуді, як і вся єврейська община, – додала Сара. – Поки аль-Машуба до нього прихильний, поки сарацини його потребують, тут, в Акрі, нам нічого не загрожує. Інша річ – хрестоносці. Коли місто впаде, як уже подейкують…

– Не варто цим перейматися, шановна пані. Я тут саме для того, щоб нічого лихого не сталося. Але дозвольте запитати: якщо у вас такий впливовий покровитель, то чому він не допоміг вам із сім’єю покинути місто ще до того, як хрестоносці взяли його в кільце облоги?

Пані Сара сумно поглянула на худеньку Леа та її величезний живіт.

– Спершу ніхто й не думав, що облога затягнеться, – зі спокійною покорою мовила вона. – Потім захворів і помер мій чоловік, а незабаром хвороба забрала мого первістка Йону. Мені пощастило, що вдалося надіслати братові в Нікею звістку про наше сумне становище. Проте це нічого не змінює – зараз із Акри просто неможливо вибратися. Чому – це тобі значно краще пояснить сам мудрий Єгуда бен Авріель, який завтра збирався нас навідати.

Трохи згодом пані Сара повідала Мартінові, що в їхньому будинку є таємне приміщення, де вони можуть сховатися, якщо орди франків увірвуться в Акру. Мартін негайно захотів його оглянути, однак залишився незадоволеним. Це була вузька шахта в стіні, що в ній ненадовго могли б сховатися двоє дорослих чоловіків, але аж ніяк не жінки з дітьми.

Наступного ранку він вирушив у порт, щоб добре все оглянути й почати готувати план утечі з міста. І вже до полудня переконався, що в Сари з її сімейством практично немає шансів. Поки Мартін сидів на молу з вудочкою в одязі невільника-християнина, він вивчив і запам’ятав систему укріплень, що захищали бухту з моря, й упевнився: покинути гавань непомітно просто неможливо. Вузький вихід із порту був, як на долоні в гарнізону Мушиної вежі, розташованому на скелі в кінці молу. Решта – не краще: за зовнішнім рейдом крейсувало багато кораблів хрестоносців – англійських, італійських, французьких, тому жодна шкаралупина не могла б прослизнути повз цю грізну армаду.