Тангутський посол Ашаганьбу, заїкаючись, відповів:
— Хіба я сказав що-небудь образливе?
Але китайські слуги підхопили його під руки і поволокли з намету.
Чінгісхан, насупившись, суворо зауважив китайському послові Мен-Хуну, що той дуже мало пив, і, щоб покарати, примусив його випити підряд шість великих чаш вина. Посол покірно пив, і всі гості в цей час співали на честь китайця хвалебну пісню. Після шостої чаші посол упав і одразу заснув. Чінгісхан знову став веселий, привітний і сказав:
— Ось мій гість, напився! Значить, він мій друг і думає зі мною одним серцем. Обережно віднесіть мого друга в його намет. Вранці він так само може повертатися до себе на батьківщину. Нехай начальники міст скрізь його затримують якомога довше, дають йому вина, чаю і частування, якого тільки він забажає. Наказуємо, щоб у дорозі добрі музики грали йому на флейті і бринькали на струнах. Ми бажаємо, щоб наш китайський друг ні в чому не терпів нестатків.
Коли сонного посла винесли, Чінгісхан звернувся до Єлю Чу-цая:
— Чи написав ти листа убивці мого посла, хорезм-ханові Мухаммеду?
Великий радник кагана тихо відповів:
— Коли двоє хоробрих полководців збираються воювати, чи зумію я написати як слід? Я знаю тільки, як запроваджувати порядки в завойованих землях, і намагаюся стежити, щоб твої накази виконувались. Тому листа написав твій більш досвідчений писар Ізмаїл-Ходжа— Уйгур.
— Де він?
Старезний секретар і хранитель печатки кагана Ізмаїл-Ходжа підійшов до трону і став на коліна, тримаючи на голові пергаментний сувій.
— Читай!
Ізмаїл-Ходжа почав читати: «Вічне небо поставило мене великим каганом усіх народів. За останні сім років я здійснив незвичайні діла. Такого царства ще не було з стародавніх часів. За непокірність государів я громлю їх, сповняючи жахом. Як тільки приходить моє військо, то і далекі країни підкоряються і заспокоюються. Але чому ти не поводишся з повагою? Схаменись! Невже й ти хочеш випробувати удар мого гніву?..»
Чінгісхан спустив з трону ноги, кинувся на Ізмаїл-Ходжу і вирвав з його руки недочитане послання.
— Кому ти пишеш? Гідному говорити зі мною володареві чи синові жовтовухої собаки? Хіба так треба говорити з ворогами? Ти сам мусульманин і тому крутиш хвостом перед мусульманським ханом. Ти хочеш, щоб шах Махаммед подумав, нібито я його боюсь?
Ізмаїл-Ходжа лежав, уткнувшись обличчям у килим, і тремтів від страху. Каган схопив його за пояс, виволік з намету і кинув біля входу, штовхнувши ногою. Коло нього з’явився радник Єлю Чу-цай і став тихо дорікати:
— Поглянь на сиву бороду твого писаря. Згадай його заслуги протягом багатьох років. Він навчав читання й письма дітей твоїх і онуків. Не годиться тобі так карати відданого слугу…
Чінгісхан випростався:
— Ізмаїл-Ходжа пише рабські листи. Він не вміє говорити з гордістю. Нехай вчить і надалі читання і письма моїх онуків, але не береться говорити з повелителями народів.
Каган повернувся до намету і знову виліз з ногами на трон. Обхопивши руками праве коліно, він довго сидів на п’яті лівої ноги. Його жовто-зелені очі то розширялись, то звужувались. Біля трону з’явився інший писар з чистим аркушем пергаменту. Єлю Чу-цай подав писареві очеретинку для письма. А Чінгісхан, примруживши злі очі, все мовчав, дивлячись в одну точку. Потім він повернувся до писаря, що стояв, чекаючи, на колінах, і сказав:
— Напиши так: «Ти хотів війни — ти її матимеш».
Немов опам’ятавшись, каган вихопив з рук блю Чу-цая золоту печатку, змочену синьою [93] На листі кагана до повелителів інших народів печатка була синього кольору, на звичайних документах — червоного.
фарбою, і приклав її до листа. На пергаменті з’явився відбиток:
Бог на небі.
Каган — божа міць на землі.
Повелитель перехрестя планет.
Печатка володаря всіх людей.
І в безмовності притихлих гостей раптом пролунав бойовий заклик монголів, що кидаються в атаку:
— Кху-кху-кху!
Пізнавши голос хазяїна, заіржали прив’язані за полотнищами намету улюблені жеребці Чінгісхана. В одну мить в усіх кінцях табору почали перекликатись монгольські коні.
Єлю Чу-цай обережно двома руками взяв пергамент, а Чінгісхан сказав різко й уривчасто:
— Листа надіслати! На мусульманський кордон! Негайно! Гінцеві дати охорону! Триста вершників!.. — Обернувшись до присутніх, каган заговорив знову ласкаво, муркотливим голосом: — А ми будемо продовжувати наш бенкет і мирно розмовляти. Скоро в мусульманських містах радітиме наша душа. Там ми розважимось! Я вже бачу, як від кінського поту туманом укриються зорані поля, як будуть тікати перелякані люди і вищати звіриним криком спіймані арканами жінки; там ріки потечуть червоні, як це вино, і закурене небо розжариться від диму палаючих селищ…
Читать дальше
