— Ти — великий полководець, ти — новий Іскендер! — сказав старий імам. — Ти повинен рушити всі свої незліченні війська на береги Сейхуну і там зустріти в рішучій битві язичників-монголів. Ти повинен із свіжими силами вдарити на ворогів раніше, аніж вони встигнуть відпочити від важкої дороги по пустелях Азії.
Мухаммед опустив очі, промовчав і наказав говорити іншому.
Один кипчацький хан сказав:
— Треба пропустити монголів в середину нашого царства. Тут, знаючи добре місцевість, ми легко знищимо їх.
Інші кипчацькі хани радили покинути Самарканд і Бухару напризволяще, покладаючись на міцність їхніх високих стін, а подбати лише про захист переправи через багатоводну ріку Джейхун, щоб не пустити монголів далі, в Іран.
— Я знаю добре цих грубих кочівників, — сказав один хан. — Вони пройдуть по країні, пограбують її, але довго тут не залишаться. Вони не люблять спеки. І вони, і їхні коні звикли до холодної зими. Доки монголи будуть у нас порядкувати, постараємося зберегти нашого улюбленого падишаха, — хай продовжиться на сто двадцять років його царювання!.. — Ми відступимо за хребти Гіндукушу і підемо далі до Газни. Там ми зберемо нове велике військо. Якщо ж треба буде, то ми зможемо піти й до Індії. А тим часом монголи вдовольняться здобиччю і повернуться назад до своїх степів.
— Мова малодушного! — пробурчав Тимур-Мелік. Мухаммед спитав свого сина Джелаль ед-Діна:
— А ти що запропонуєш?
— Я твій воїн і жду твого наказу.
— А ти, Тимуре-Мелік?
— Перемагає той, хто нападає. А хто тільки захищається, той прирікає себе вітрові тління, — відповів Тимур-Мелік. — Саме тому людина, сміливо нападаючи, перемагає розлюченого сильного тигра. А йде за гори той, хто підібгав хвоста, хто боїться зустрітися з ворогом віч-на-віч. Навіщо ти мене запитуєш? Я давно прошу тебе: відпусти мене туди, де вже нишпорять передові татарські роз’їзди. Я випробую в сутичках з ними, чи вірно влучає моя стріла, чи не обважніла моя блискуча шабля!
— Нехай буде так! — сказав Мухаммед. — Незабаром відкриються від снігів перевали, і монголи почнуть спускатися з гір у долини Фергани. Там на монгольських головах ти випробуєш свою шаблю. Призначаю тебе начальником військ міста Ходжента.
Всі опустили очі і з’єднали кінці пальців. Ясно було, що шах гнівається на прямодушного Тимур-Меліка, нестримного в промовах, як і невпинного у битві. Він ніколи не підливав меду лестощів у потік красномовства хорезм-шаха. В Ходженті стояв невеличкий загін, і для випробуваного вождя Тимур-Меліка не було честі статрі начальником нікчемної фортеці. Але в словах Тимур-Меліка приховувались образливі шпильки, і Мухаммед додав:
— Тимур-Мелік твердить, що перемагає тільки нападаючий? Але на війні потрібна не сліпа хоробрість, а розважливість. Я не скривджу і не залишу жодного міста без захисту. Я теж гадаю, що монголи чи татари, закутані в овечі шкури, не витримають нашої спеки і довго тут не залишаться. Найкращий захист для мирних жителів — незламні стіни наших фортець і…
— І твоя могутня рука! Твоя мудрість! — вигукнули підлесливі хани.
— Звичайно, військо, кероване мною, буде грізною непохитною скелею на шляху татар, — сказав Мухаммед. — Хіба хоробрий Інальчик Каїр-хаи не тримається вже п’ять місяців в обложеному Отрарі, цим затримуючи натиск монголів? Він стійко відбиває всі їхні приступи, тому що я вчасно послав туди на підмогу двадцять тисяч хоробрих кипчаків…
— Молодець Каїр-хане! — вигукнули хани.
— Мені говорили вірні, обізнані люди, що військо татарське в порівнянні з моїм військом ісламу те саме, що струмок диму серед темної ночі. Чого ж його боятися? Я залишу в Самарканді сто десять тисяч воїнів, не рахуючи добровольців і двадцяти могутніх бойових слонів страхітливого вигляду. У Бухарі є п’ятдесят тисяч хоробрих. Так само і в усі інші міста я послав по двадцять і по тридцять тисяч захисників. Що ж лишиться від татар Чінгісхана, коли цілий рік вони будуть затримуватись біля всіх фортець? Нові війська до нього не прибудуть, і його сили танутимуть, як сніг улітку…
— Іншалла! Іншалла! (Дай аллах!) — вигукнули всі.
— А я тим часом, — вів далі шах, — зберу в Ірані нові війська правовірних. Я з свіжими силами так розгромлю залишки татар, що внуки і правнуки їхні побояться будь-коли наблизитися до земель ісламу.
— Іншалла! Іншалла! — вигукнули хани. — Це істинно мудра мова непереможного полководця!
До шаха підійшов начальник диван-арзу і передав записку. В ній було коротке повідомлення, доставлене убогим дервішем, який насилу пробрався крізь монгольські пости, що двадцять тисяч кипчаків, посланих шахом до Отрара, зрадили і перейшли на бік монголів. Усі дивилися з тривогою на Мухаммеда, намагаючись розгадати з його обличчя, які вісті: добрі чи погані? Шах зсунув брови і прошепотів:
Читать дальше
