Хорезм-шах сидів блідий і сірий, як мрець. Його губи тремтіли, коли він тихо сказав:
— Ні! Інальчика Каїр-хана, мого вірного слугу, я не віддам!
Тоді один з кипчацьких ханів підійшов до монгольського посла, схопив його за бороду, одним помахом кинджала відтяв її і кинув йому в обличчя. Посол Ібн-Кефредж-Богра був сильною і сміливою людиною. Але він не вступив у боротьбу, а тільки крикнув:
— У священній книзі сказано: «Посла не душать, посередника не вбивають!»
Хани кричали:
— Ти не посол, а порох на чоботі татарського кагана! Чому ти, мусульманин, служиш нашим ворогам? Ти запроданець, татарський гній! Ти зрадник батьківщини!
Кипчацькі хани накинулись на посла, закололи його кинджалами, а двох його супутників-монголів побили.
Змучених послів приставили до кордону володінь хорезм-шаха, де їм підпалили бороди і потім відпустили пішими, відібравши коней.
Розділ одинадцятий
ЧІНГІСХАН РОЗГНІВАВСЯ
Вдень каган кілька разів виходив з намету і вдивлявся у далечінь, — він чогось чекав. Повертаючись до намету, він опускався на шовковий килим і вислухував, що йому пояснював його головний радник Єлю Чу-цай, високий, повільний у рухах, худорлявий китаєць з настороженими, проникливими очима.
— Можна завоювати всесвіт, сидячи на коні, але управляти ним, лишаючись у сідлі, неможливо. Треба негайно призначити в кожну область начальника, він подбає про склади зерна, встановить «судові місця» для збору помірних податків із населення з покаранням на смерть тих, хто не заплатить. У кожне таке «судове місце» треба призначити по двоє довірених, обраних з учених людей; один з них буде начальником, а другий — його помічником. Щоб збільшити доходи, треба запровадити мито з купців, податки з вина, оцту, солі, видобутку заліза, золота, срібла і за право користування водою для зрошення полів… [89] Рашід ад-Дін.
— Це все ти говориш до діла, — відповів Чінгісхан.
Хранитель печатки, уйгур Ізмаїл-Ходжа, подав печатку кагана. Це була нефритова фігурка тигра, що стоїть на золотому колі, змазаному червоною фарбою. Каган притиснув печатку до указу, заздалегідь приготованого Єлю Чу-цаєм.
У пекучий полудень без вітру над степом тремтіли хвилі гарячого повітря. Весь табір Чінгісхана дрімав, і навіть коні, що блукали по рівнині, тепер стояли нерухомо, збившись у табуни, і рівномірно похитували головами, відганяючи гедзів, які вилися навколо них.
Здалеку, немов дзижчання мухи, донісся тонкий тягучий звук. Потім став відрізнятись швидкий передзвін бубонців. Чінгісхан підняв короткий товстий палець, повернув до входу квадратне обличчя і наставив велике вухо з одвислою мочкою, в якій висіла важка золота серга.
— Гонець, і не один… — І він вийшов з намету.
Вже було видно, як клубок куряви котився по дорозі.
Троє вершників мчали до табору. Вони доскакали до чорних юрт, де один кінь упав на землю, а вершник перелетів через голову. Вартові підхопили коней за повіддя, провели їх до застави. Звідти, в супроводі вартових, двоє з прибулих пройшли до загородки для лошат, де знайшли Чінгісхана.
Каган сидів навпочіпки перед білою кобилицею і, мружачись, стежив за тим, як сіре лоша тикало мордою в рожеве вим’я матки.
Двоє прибулих були перев’язані ганчірками. Обличчя розпухли, вкрились наривами. Вони так змінилися, що каган, обернувшись до них, спитав:
— Хто ви?
— Великий кагане! Ми раніше були твоїми тисячниками, а тепер стали вихідцями з могили. Шах Хорезму захотів поглумитися з нас і наказав підпалити нам бороди — честь і гідність воїна.
— А де ж Ібн-Кефредж-Богра?
— За те, що він твердо сказав шахові твої накази, ті собаки, що підвивають хорезмській свині, порубали його на шматки.
— Як?! Вони порубали мого посла? Мого хороброго, вірного Ібн-Кефредж-Богра?
Чінгісхан завив. Він схопив жменю піску і посипав ним голову. Він руками розтирав обличчя, по якому потекли сльози. Він кинувся вперед і, неповороткий, важкий, побіг дорогою.
За ним побігли всі, хто був поблизу, приєднувались нові воїни, прокинувшись від крику, не розуміючи, з чого сталася тривога.
Каган, задихаючись, добіг до конов’язі, одірвав від припони неосідланого коня, схопив його за загривок, навалився йому на спину і понісся дорогою просто до голубої гори. Єлю Чу-цай і сини Чінгісхана сіли на коней і помчали за ним.
Вони прискакали до скелястої гори. На виступі серед сосон стояв каган. Його було видно здалеку. Він скинув шапку і повісив на шию пояс [90] Це означало у монголів — «цілком покластися на волю неба».
. Сльози, великі й блискучі, текли по смаглявому обличчю, на якому каган розмазав землю.
Читать дальше
