Коли каган долічив до двохсот і загнув другий палець, між юртами забігали тіні, кілька нукерів навскач помчали в туманний степ. По всьому табору пролунали гортанні крики:
— Тривога!
А каган так само нерухомо сидів і спокійно лічив третю сотню, потім четверту… Здалеку було чути глухий гомін, він усе посилювався, і каган розумів, що це скаче табун з тисячі коней. Табун мчав усе ближче і разом спинився біля підніжжя горба. До кагана донісся гострий запах кінського поту, і налетіла хмара куряви, яка на мить сховала увесь табір.
Каган усе ще лічив і загинав пальці. З табуна було чути вищання і глухі удари, то брикались жеребці. Низьким, хрипким голосом каган проревів:
— Чагане! Ойє, Чагане!
— Ойє, слухаю! — протяжно з темряви долинула відповідь.
— Я загнув уже шість пальців! Чому баришся?
— Загни ще два, і ми всі будемо на конях!
Місяць знову виплив з-за хмар і яскравим світлом осяяв коло між юртами, куди звідусіль бігли монголи. Одні тягнули сідла і пітники, інші вели до своїх юрт коней, треті навскач проносились до своїх заздалегідь визначених місць.
Каган лічив далі. Він загнув сьомий палець і обернувся, почувши позад себе кроки. Двоє нукерів вели осідланого буланого коня Чінгісхана. Схопившись рукою за гриву, він піднявся в сідло і поволі виїхав на виступ горба. Позад нього вишикувалося сім нукерів; один тримав прапор з тріпотливими кінцями.
Перед каганом ще в усіх напрямах пересувалася гуща коней і вершників. Але всі вони швидко ставали на відомі їм місця, і не встиг іще Чінгісхан загнути восьмий палець, як перед ним уже струнко простягнулися шість рядів вершників, по сотні в кожному ряду, а спереду вишикувались начальник тисячі Чаган і поблизу нього кілька охоронців-тургаудів.
— Чагане, до мене! — гукнув Чінгісхан.
Чаган підскакав до горба і зупинився за три кроки від кагана.
— Ти поїдеш до тієї гори, куди втекли всі харачу (простонароддя, бідні кочівники) і всі довговухі зайці з степу. Ти приженеш сюди всю їхню худобу і не випустиш з рук жодного барана. Вперед!
Чаган повернув коня і поскакав до загону.
— За мною!
Загін рушив ряд за рядом, сотня за сотнею, повертаючи на дорогу, що біліла в місячному сяйві. Каган лишався нерухомим на виступі горба і все ще лічив та загинав пальці, доки останній вершник не потонув у сутінковій далечині. Він загнув десятий палець.
— Чи підготував гордовитий хвастун, шах Хорезму, таке військо? Ми скоро побачимо це в бою під Бухарою.
Розділ дев’ятий
ЗНИКЛИЙ КАРАВАН
Чінгісхан наказав своїм мусульманським послам спорядити великий караван і вирушити нібито для продажу краму в володіння хорезм-хана. Чінгісхан передав їм значну частину його власних цінностей, награбованих ним у Китаї, а на виручені гроші наказав накупити якомога більше тканин, щоб він міг ними нагороджувати воїнів, які особливо відзначилися.
Махмуд-Ялвач відправив з караваном велику кількість товарів, але сам відмовився їхати до Хорезму. Він і два його супутники лежали в юртах, охали і запевняли, що їх у Бухарі отруїли. Караван складався з п’ятисот верблюдів, і з ним вирушили чотириста п’ятдесят чоловік, які видавали себе за купців та прикажчиків. На чолі каравану Чінгісхан поставив свого монгольського нукера Усуна.
Перейшовши через гірські відроги Тянь-Шаню, караван прибув до прикордонного мусульманського міста Отрар. Там «караван-баші» Усун показав начальникові міста грамоту, власноручно підписану шахом Мухаммедом і з його восковою печаткою; в ній шах дозволяв монгольським купцям «роз’їжджати і торгувати в усіх містах Хорезму вільно і без будь-яких зборів».
Місто Отрар славилося своїми базарами. Сюди весною і восени прибували кочівники з найвіддаленіших кочовищ. Вони приганяли баранів і рабів, привозили просолені шкури, вовну, різні хутра, килими і вимінювали їх на тканини, чоботи, зброю, сокири, ножиці, голки і шпильки, чашки, мідний і глиняний посуд. Усе це виготовлялося вправними майстрами та їхніми рабами у містах Мавераннагру і Хорезму.
Караван прибув в Отрар. Він являв собою незвичайне видовище для базарів цього міста. Купці розклали на килимах такі дивовижні й коштовні речі, яких отрарці ніколи й не бачили. Цілими юрбами приходили вони і дивувались, розглядаючи металевих божків, так майстерно позолочених, що вони здавалися вилитими з золота, яшмові вигнуті жезли, що «приносять щастя», вазочки, курильниці і дивні фігурки з яшми та нефриту, чайники й чашки з тонкого китайського фарфору, мечі з золотим руків’ям і піхвами, оздоблені дорогоцінним камінням. Тут були і боброві, і чорно-бурі лисячі шкурки, і чоловічий та жіночий одяг з товстого шурхітливого шовку, підбитий соболями; були й інші рідкісні та цінні речі.
Читать дальше
