У натовпі говорили:
— Всі оці коштовні речі награбовані татарами у Китаї, в царських палацах. На цьому розкішному одягу, напевне, виявляться плями засохлої крові. Воїни продали награбовані речі за безцінь купцям, а тут купці хочуть перепродати і нажитись.
— Чому наші війська не підуть до Китаю? — міркували інші. — І ми могли б добути такі ж скарби.
— Якщо татарські купці пропонуватимуть ці розкішні товари за півціни, то що ж доведеться робити отрарським купцям? На наші товари ніхто не захоче навіть дивитися.
Степові погоничі худоби несхвально похитували головами.
— Кому потрібні такі речі? Тільки ханам, бекам та на халати суддям і великим імамам. Щоб купити таке розкішне вбрання, вони тепер із нас здеруть подвійні податки.
Начальником міста Отрара був Інальчик Каїр-хан, племінник цариці Хорезму Туркан-Хатун. Він проїхав з почтом по базару, спинився біля «виставлених речей монгольського каравану і прийняв від купців дарунки. Потім, заклопотаний, він повернувся до фортеці і надіслав хорезм-шахові повідомлення, в якому цисав: «Ці люди, що прибули до Отрара в одязі купців, не купці, а найімовірніше лазутчики татарського кагана. Вони поводяться гордовито. Один із купців, родом індус, спробував грубо назвати мене тільки на ім’я, не називаючи ханом, і я наказав відшмагати його канчуками. А інші купці розпитують покупців про справи, які зовсім не мають стосунку до торгівлі. А коли вони лишаються самі з ким-небудь із народу, то погрожують: «Ви не підозрюєте того, що діється за вашою спиною. Незабаром відбудуться такі події, проти яких ви не зможете боротись…»
Стривожений таким листом, хорезм-шах Мухаммед наказав затримати в Отрарі монгольський караван. Усі чотириста п’ятдесят купців і монгольський «караван-баші» Усуи зникли безслідно в підвалі фортеці, а монгольські товари намісник Отрара відправив до Бухари для продажу. Виручені гроші взяв собі хорезм-шах Мухаммед.
З усього каравану лишився живим тільки один погонич. Йому пощастило втекти і дістатися до першого монгольського поста. Там його посадили на поштового коня з бубонцями [88] На головних шляхах своїх володінь Чінгісхан влаштував поштові пости, де завжди були напоготові коні і гінці для перевезення каганських наказів. На поштового коня надівались ремені з бубонцями, щоб зустрічні давали дорогу.
, і він помчав до Чінгісхана з страшною звісткою.
Розділ десятий
ПОСЛА НЕ ДУШАТЬ, ПОСЕРЕДНИКА НЕ ВБИВАЮТЬ
Не встиг місяць збільшитись і потім знову вигнутися серпом, як від володаря татарського в Бухару прибув новий посол Ібн-Кефредж-Богра, батько якого був колись еміром на службі у батька хорезм-шаха, Текеша. З ним прибуло двоє знатних монголів.
Перед тим як прийняти послів, хорезм-шах Мухаммед довго радився з своїми кипчацькими воєначальниками. За їхньою вказівкою, він вирішив прийняти монгольських послів гордо й суворо, але все-таки вислухати їх, щоб дізнатися про наміри Чінгісхана.
Старший посол увійшов з підведеною головою. Він уже не преклонив коліна і говорив стоячи, немов готовий до бою, хоч свою зброю, згідно з вимогою векіля, він залишив при вході.
— Володарю західних країн! — сказав він. — Ми з’явились нагадати тобі, що нашим купцям, які прибули в Отрар з царства Чінгісхана, ти сам видав грамоту, підписану твоєю ж рукою і скріплену твоєю печаткою. В ній ти дозволив нашим купцям вільно торгувати і наказував усім ставитись до них дружньо. Але ти підступно їх обдурив, — вони всі забиті, їхнє майно розграбоване. Якщо зрада сама по собі є мерзенною справою, то вона стає ще огиднішою, коли виходить від глави ісламу.
Хорезм-шах закричав:
— Негіднику! Як ти смієш так говорити зі мною? Як ти зважився звинувачувати мене за дії, зроблені моїм слугою?
— Великий шах! Отже, ти твердиш, що намісник Отрара діяв усупереч твоєму наказові? Гаразд! Тоді видай нам цього злочинного слугу Інальчика Каїр-хана, і наш великий каган сам зуміє його покарати по заслузі. Але якщо ти мені відповіси «ні», то тоді готуйся до війни, в якій найдоблесніші серця поляжуть у битві і твердо направлені татарські списи влучать у цілі!
Хорезм-шах замислився, слухаючи грізні слова. Всі завмерли, розуміючи, що зараз вирішується питання: бути чи не бути війні? Але деякі зарозумілі кипчацькі хани закричали:
— Смерть хвастуну! Він сміє погрожувати нам? Великий падишах, адже Інальчик Каїр-хан племінник твоєї матері! Невже ти віддаси його на розтерзання невірним? Накажи вбити цього зухвальця або ми самі його порішимо!..
Читать дальше
