Посол випив ще чашу вина, і літописець уже позирав на нього з острахом. «Двірцеве вино міцне… Чи встигне посол розповісти все, що треба хорезм-шахові, чи засне?» А худий старий слуга знову підлив вина у срібну чашу.
— Я говорю саме про військо, — спокійно заперечив посол. — З того дня, як Чінгісхана було оголошено великим каганом, усі татари, що раніше ворогували, стали його єдиним покірним військом. Він сам поділив татар на тисячі, сотні й десятки і сам призначив над ними своїх тисяцьких, сотників і десяцьких, відхиливши родових ханів, якщо він їм не довіряв. Він так само проголосив через гінців новий закон, що жодний кочівник не сміє ворогувати з іншим кочівником, грабувати чи обдурювати іншого кочівника, за кожний такий вчинок буде від нього завжди одне покарання — смерть!
— А чи дозволяє закон Чінгісхана грабувати і обдурювати людей іншого, не татарського племені?
— Звичайно! — сказав посол. — Це навіть вважається у них за особливу доблесть: пограбувати, обікрасти чи забити людину іншого, не татарського племені.
— Розумію, — прошепотів літописець. — А що сказали прості скотарі? Чи зменшився їхній голод?
— Чінгісхан оголосив, що підлеглі йому племена становлять єдиний у всесвіті, обраний небом народ, що вони носитимуть віднині ім’я «монголи», що означає «перемагаючі»… А всі інші народи на землі повинні стати рабами монголів. Непокірні йому племена Чінгісхан винищить на рівнині землі, як шкідливий бур’ян, і зостануться жити самі лише монголи.
Літописець сплеснув руками.
— Чи значить це, що татарський каган і до нашого кордону прийшов з вимогою, щоб правовірні йому підкорились?.. Але у нашого падишаха величезне військо сміливих воїнів, які б’ються, як леви, під священним зеленим прапором ісламу… Адже це безумство, це дитяча казка думати, що таке доблесне мусульманське військо, такий уславлений полководець, як хорезм-шах Алла ед-Дін Мухаммед, скоряться безумному ханові простих скотарів! Священна тінь самого пророка витає над нашим військом і веде його до перемог!
Посол склав пухкі руки на гладкому животі, зітхнув і заплющив очі.
— Адже я попереджав тебе, що ти назвеш мої розповіді байками й казками!
— Ні, ні, шановний гостю! Говори далі. Я слухаю тебе, хоч надто незвичайне, неймовірне все, що ти говориш.
Посол випростався. Дівчина помітила, що очі його світились розумом і бадьорістю, але він знову, немовби втомлено, заплющив їх і мляво розповідав далі:
— Татарський каган бачив, що жадність ханів не зменшилася, що голод і злидні простих пастухів посилилися, що татарський народ зібрався на силі, яку він раніше витрачав марно у взаємній різні… Отже, щоб прості скотарі не пішли проти своїх ханів, Чінгісхан вирішив спрямувати цю силу в інший бік… Він скликав курултай (раду) найзнатніших ханів і сказав їм: «Ви незабаром маєте вирушити у великий похід. Ви повернетеся з війни вкриті золотом, женучи табуни коней, стада худоби і натовп умілих рабів. Я вдосталь нагодую найбідніших пастухів, я обгорну їхні животи дорогоцінним шовком, кожному дам кілька полонянок… Ми підкоримо найбагатшу країну, і всі ви повернетесь такими багатіями, що у вас не вистачить в’ючної худоби, щоб притягти здобич до ваших юрт…» Весною, коли степ зазеленів добрим підніжним кормом, Чінгісхан повів кінне голодне військо на стародавній багатий Китай. Він розметав зустрічні китайські війська, він носився, мов буря, по країні, обернув у руїну й попіл тисячу китайських міст, і тільки через три роки війни, підкоривши половину Китаю, обтяжений безмірною здобиччю, він повернувся до своїх степових кочовищ…
— Хай зберігає нас аллах від цього! — прошепотів літописець.
— Усе, що я сказав, знову видається тобі казкою, а втім, усе це правда!
— Скажи, будь ласка, шановний Махмуд-Ялвач, який з вигляду цей незвичайний полководець Чінгісхан?
— Він високий на зріст і, хоч йому вже понад шістдесят років, він ще дуже сильний. Важкою ходою і незграбними манерами він схожий на ведмедя, хитрістю — на лисицю, злістю — на змію, стрімкістю — на барса, невтомністю — на верблюда, а щедрістю до тих, кого хоче нагородити, — на кровожерливу тигрицю, що голубить своїх тигренят. У нього високий лоб, довга вузька борода і жовті некліпаючі очі, як у кішки. Всі хани і прості воїни бояться його більше за пожежу чи грім, а якщо він накаже десяти воїнам напасти на тисячу ворогів, то воїни кинуться, не задумуючись, бо вони вірять у свою перемогу, — Чінгісхан завжди здобував перемогу…
Читать дальше
