Мухаммед зібрав велике військо. Розгорнувши зелений прапор пророка, він рушив через Іран до Багдада, столиці арабських халіфів.
Однак незабаром передова частина шахського війська, яка не мала теплого одягу, загинула в горах Ірану, потрапивши у хуртовину; втративши сили, вона була вирізана нечестивими курдами. Це нещастя зупинило Мухаммеда, і він почав сумніватись у необхідності війни з халіфом. «Чи не гнів це божий?» — думав він і повернувся до Бухари, де тимчасово «поставив свій посох мандрування».
Сюди восени року Зайця (1219) прибуло велике посольство від Чінгісхана, великого кагана монголів, татар, китайців та інших народів, які живуть на сході. Хорезм-шах знову мусив зайнятися татарами.
До високих воріт шахського палацу під’їхали на рябих степових конях посли Чінгісхана — троє мусульман з числа найбагатших купців, які щороку посилали каравани з крамом із Хорезму в різні кінці Азії. Ці купці, родом із трьох великих міст, Гурганджа, Бухари і Отрара [78] Місто Отрар — до навали монголів було одним із найбільших міст Середньої Азії. У 1219 р. воно було зруйноване Чінгісханом, жителі знищені майже поголовно. Згодом місто було відбудовано і його назва зустрічається в історії Середньої Азії, але воно вже не могло досягти колишньої величі й багатства. Тепер це величезна маса валів і горбів, під якими поховані руїни міста, що поступово згасало. Ці руїни знаходяться поблизу станції Тимур Оренбург-Ташкентської залізниці.
, давно були на службі у Чінгісхана. Такі багаті купці звичайно складали торговельні компанії і приймали гроші від вкладників, які хотіли випробувати щастя уторгівлі. Накази їхні про виплату грошей по торгових угодах на величезні суми виконувалися всюди без затримки, як на віддаленому сході, так і на крайньому заході Азії, а платежі по них провадилися швидше, ніж надходження податків до казни правителів.
Подарунки хорезм-шахові Мухаммеду були привезені на сотні верблюдів і на одній яскраво розмальованій гарбі, запряженій двома довгошерстими яками. Народ стояв на вулиці густим натовпом від заміського палацу, що його було надано для посольства, і до воріт шахського Арка. Нарядні прикажчики цих купців, одягнені в однакові халати з китайського шовку, знімали з верблюдів в’юки, розв’язували їх і переносили незвичайні, рідкісні подарунки до приймального залу палацу.
Серед подарунків були злитки цінних металів небаченого кольору, роги носорогів, мішечки з мускусом, червоні й рожеві корали, різні чашечки з яшми і нефриту, штуки дорогоцінної тканини «таргу», зітканої з шерсті білих верблюдів, що її підносять лише ханам; шовкові тканини, гаптовані золотом, штуки тонкої і прозорої, як павутина, тканини. Нарешті прикажчики внесли величезний шматок золота з китайських гір, завбільшки з верблюдячу шию. Це золото привезли на гарбі довгошерсті яки.
Хорезм-шах прийняв послів, сидячи на високому старовинному троні султана Османа, останнього з роду Караханідів. Шах був у парчевому одягу, як і почет, що його оточував; він сидів задумливий і байдужий, з напівзаплющеними повіками. Погляд його блукав далеко, поверх голів присутніх. Поряд із троном стояв великий візир і товпилися інші вищі сановники держави.
Троє послів, уклонившись до землі, опустились на коліна і розповіли про причину свого приїзду. Старший посол, високий і огрядний Махмуд-Ялвач, почав:
— Великий Чінгісхан, повелитель усіх монголів, послав наше надзвичайне посольство, щоб зав’язати вузли дружби, миру і доброзичливого сусідства. Великий каган посилає хорезм-шахові подарунки і свої привітання і доручив нам заявити такі його слова… — Махмуд-Ялвач передав другому послові пергаментний сувій, до якого білим шнуром була прикріплена синя воскова печать.
Другий посол, Алі Ходжа аль-Бухарі, прочитав:
— «Я не позбавлений відомостей ні про високу ступінь твого сану, ні про великі розміри твого могутнього царства. Мене повідомлено про те, що твоя шахська величність шанована в більшій частині держав всесвіту. Тому я вважаю за свій обов’язок укріпити зв’язки дружби з тобою, шах Хорезму, бо ти для мене такий самий дорогий, як улюблений син [79] За східними поняттями того часу, правитель однієї держави міг назвати сином лише такого іншого правителя, який перебував у підлеглій, васальній залежності від нього.
з моїх синів…»
— Син? Як ти сказав — син? — вигукнув, отямившись, шах. Він поклав долоню на костяне руків’я кинджала за поясом і, пригнувшись, уп’явся очима в посла.
Читать дальше
