В. Ян - Чінгісхан

— Ти міркуєш, як недосвідчений юнак, — відповів Мухаммед. — Монголи ніколи більше не відважаться напасти на мене!..

У верхів’ї Чорного Іртиша, біля підніжжя самотнього кургану серед зеленого степу, стояв жовтий шовковий намет. Він був одібраний Чінгісханом у китайського імператора. Позад намету стояли дві великі монгольські юрти, обтягнені білою повстю: в одній юрті перебувала остання дружина Чінгісхана, молода Кулан (дочка забитого монголами хана меркитів) разом з маленьким сином Кюльканом. У другій юрті розмістилося сім служниць китайських рабинь.

Перед наметом на майданчику горіли вогні на складених із каміння жертовниках. Між цими вогнями повинні були проходити всі, хто з’являвся на поклін до великого кагана: «Вогнем, — як пояснювали шамани, — очищаються злочинні помисли і відганяються злі «діви», що приносять нещастя й хвороби, кружляючи невидимо навколо зловмисника».

Старий головний шаман Бекі і четверо молодих шаманів у гостроверхих повстяних шапках і білих просторих балахонах ходили навколо жертовників, б’ючи долонями по великих бубнах і струшуючи брязкальцями. Серед завивань вони вигукували молитви і підкидали у вогонь смолисті гілки і сушені ароматні квіти.

З одного боку намету стояв прив’язаний до золотого припону білий жеребець, на ймення Сетер. У нього були вогняні очі і срібляста біла шерсть по чорній шкірі. Він ніколи не знав сідла, і жодна людина не сідала на нього. Під час походів Чінгісхана — як пояснювали шамани — на цьому білосніжному коні їхав незримий могутній бог війни Сульде, покровитель війська монголів, і вів їх до великих перемог.

З другого боку намету був прив’язаний завжди осідланий широкогрудий ІІейман, улюблений бойовий кінь Чінгісхана, буланий, з чорними ногами і хвостом і чорним ременем уздовж хребта — потомок диких степових коней.

Поряд із конем Сетером було прикріплено високе бамбукове древко із згорнутим білим прапором Чінгісхана.

Навколо кургану розташувалися дозором охоронці, тургауди, в кольчугах і залізних шоломах; вони пильнували, щоб жодна жива істота не наблизилась до намету великого кагана. Тільки ті, хто мав особливі золоті пластинки — пайцзи — з зображенням тигрової голови, могли минути застави вартових тургаудів, щоб підійти до кургану з жовтим шовковим наметом.

Віддалік, у степу, широким кільцем розсипалися чорні татарські намети і руді шерстяні тангутські юрти. Це був особистий «курінь» [76] Курінь — монгольське слово «kurien» означає коло юрт з юртою начальника кочовища в центрі. Чінгісхана, стоянка тисячі добірних охоронців-вершників на білих конях. До цієї охорони належали тільки сини найзнатніших ханів; з них каган вибирав найбільш кмітливих і відданих і призначав начальниками загонів.

А ще далі розташувалися інші курені; вони тяглися по рівнині і підіймались до самих гір, покритих густим лісом. Між куренями у степу паслися верблюди і табуни різношерстих коней. Конюхи з гиканням скакали, розмахуючи арканами, і пильнували, щоб коні різних табунів не змішались або не наблизилися до косяків кобилиць з лошатами.

Перед тим як вирушити на землі мусульманів, монгольський володар послав у Бухару до шаха Хорезму Мухаммеда посольство з багатими дарами. На чолі цього посольства він поставив відданого йому мусульманина Махмуд-Ялвача, багатого купця родом з Гурганджа, що раніше посилав каравани з Середньої Азії до Китаю. Йому доручено було довідатися, що робиться у західних землях, які там війська і чи готовий до війни шах Хорезму. Водночас Чінгісхан послав туди багато таємних лазутчиків.

Розгромлений Самарканд став тимчасовою столицею останнього шаха Хорезму. Щоб відзначити свою перемогу над волелюбними самаркандцями, Мухаммед збудував там високу мечеть і розпочав будування великого палацу. Він усе ще вважав себе великим завойовником, який, подібно до Іскендера Дворогого, повинен вирушити з військом відданих йому кипчаків на кінець всесвіту і розсунути кордони володінь хорезм-шахів до Останнього моря [77] За тих часів землю вважали островом, оточеним безмежним морем. , за яким починається морок. Він вважав своїм головним і небезпечним супротивником багдадського халіфа Насира, що не схотів уступити Мухаммедові звання глави всіх мусульман. Спочатку треба було розгромити Насира і встромити кінець списа у священну землю Багдада перед його головною мечеттю, а потім повернути коня і рушити на схід, щоб завоювати далекий, славний своїми багатствами Китай.