— Небо гнівається на людей не за приношення, багаті чи бідні, — відповів Чан-Чунь. — Гнівається небо і не за те, що йому приносять у жертву баранів чи коней не чорних, а рудих, рябих чи білих. Я так само чув хибні слова твоїх шаманів, нібито влітку людям не можна митися в ріках чи прати в воді одяг, катати повстину чи збирати гриби, — через усе це небо нібито дуже гнівається і посилає на землю грозу з блискавками і громом… Зовсім не в цьому полягає неповага людей до неба, а в тому, що люди роблять багато злочинів. Я, гірський дикун, читав у стародавніх книгах, що з трьох тисяч різних людських злочинів наймерзенніший — неповага до своїх батьків… Багато разів я помічав у дорозі, що твої підданці не досить поважають своїх батьків: самі об’їдаються на бенкетах, а старих батьків, матерів і дідів морять голодом. І ось за те, що безсердечні сини й дочки ображають своїх батьків, праведне небо обрушується на людей, караючи їх блискавкою і громом. Постарайся, государю, напоумити і виправити твій народ.
— Мудрець каже до діла! — зауважив Чінгісхан і наказав переписувачам записати слова Чан-Чуня і по-монгольському, і по-китайському, і по-тюркському, щоб видати особливий закон про повагу до батьків [171] Такий закон був записаний в «Ясу».
.
Коли на золотих блюдах було подано різноманітні страви і Чан-Чунь взяв лише жменьку вареного рису і трохи в’яленого винограду, каган спитав:
— Святий мудрець! Давно я хочу дізнатися, чи нема в тебе таких ліків, щоб старого зробити молодим, щоб кволому влити нові сили? Чи не можеш ти зробити так, щоб дні мого життя текли безперервно, завжди і не знали б зупинки, як безперервно течуть води великої ріки? Чи нема в тебе ліків, що роблять людину безсмертною?
Чан-Чунь опустив очі і мовчки з’єднав кінці пальців.
— Якщо в тебе зараз нема таких ліків, — говорив далі Чінгісхан, — то, може, ти знаєш, як приготувати такі ліки? Чи ти вкажеш іншого мудреця і чарівника, якому відкрита таємниця, як стати безсмертним? Якщо ти приготуєш для мене такі ліки, щоб я міг жити вічно, то я дам тобі незвичайну, небувалу нагороду: я зроблю тебе нойоном і правителем великої області… Я дам тобі кінську торбу, повну золотих монет… Я подарую тобі сотню найвродливіших дівчат з різних країн!..
Чан-Чунь, не відповідаючи і не підводячи очей, став тремтіти, наче від сильного холоду. А каган усе спокушав його:
— Я збудую на твоїй горі небувалої краси палац, який можна бачити тільки у китайського богдихана, і в цьому чудесному палаці ти роздумуватимеш про високі речі… Мені навіть не потрібна молодість. Нехай я лишуся таким старим і сивим, як зараз, але я хочу багато років, без кінця краю тримати на своїх плечах велику Монгольську державу, яку збудував я сам своїми руками…
Каган мовчав і палючим, пильним поглядом втупився у виснажене обличчя мудреця. Той зіщулився і, скоса поглядаючи на грізного кагана, заговорив тихо:
— Нащо мені золото, коли я люблю гори, тишу і роздуми? Чи можу я управляти цілою областю, коли я не знаю, як управляти собою? Всіх прекрасних полонених дівчат видай заміж за благонравних юнаків. Мені не потрібний палац, — роздумувати я можу, стоячи на камені… Я вивчав усі наймудріші книги, які були написані найзнаменитішими китайськими вченими, і для мене більше нема таємниць. Я можу сказати тобі точну істину: є багато засобів, щоб збільшити сили людини, вилікувати її хвороби і оберігати її життя, але нема й не було ліків, щоб зробити її безсмертною…
Замислився Чінгісхан і, схиливши голову, довго мовчав. Перестали скрипіти очеретинки переписувачів, що заносили до книги слова розмови. Чути було тільки потріскування спливаючих воскових; свічок. Нарешті каган сказав:
— У наших монгольських сивоголових є приказка: «Той, хто каже правду, вмирає не від хвороби», — хто-небудь від злості прикінчить правдивого передчасно… Ось чому всі люди намагаються нагромадити гори брехні… А ти, мудрий старик, який проїхав десять тисяч лі, щоб побачити мене, ти один не побоявся сказати правду, що засобу стати безсмертним — нема! Ти щиросердий і правдивий. Якщо в тебе є просьба, — говори! Обіцяю її виконати.
Чан-Чунь з’єднав долоні і схилився перед каганом.
— У мене просьба лише одна, і я приїхав через сніги, гори і пустелі, щоб сказати її тобі, — припини свої жорстокі війни і скрізь серед народів установи доброзичливий мир!..
Брови Чінгісхана переламались, потім зсунулись. Обличчя скривилося. Задихаючись, він став кричати так, що у переписувачів очеретинки заплигали по паперу.
Читать дальше
