Спочатку, одержавши незвичайного листа, я хотів сховатися в горах чи піти до моря, але потім вирішив не противитися твоєму повелінню і вважаю за необхідне вирушити в дорогу і боротися з снігами, щоб представитися государеві, якого небо обдарувало мужністю і мудрістю і який перевершує всіх, хто був за стародавніх часів, так що і вчені китайці, і дикі варвари, — всі підкоряються йому.
У подорожі вітер і курява постійні, небо затьмарене хмарами, а я, старий і кволий, не можу витримати великих труднощів і боюся, що до тебе по такому довгому шляху я не доїду.
А коли я прибуду до тебе, володаря народів, то вирішувати військові й державні справи хіба я зможу? Тому прошу милостиво вказати: чи повинен я їхати, чи ні? Вид мій висохлий, тіло виснажене.
Чекаю рішення у рік Дракона, в 3-й місяць».
Йоли Чінгісхан одержав цього листа, він вельми зрадів, щедро нагородив гінця і відповів новим листом: «Хто приходить під мою руку, той зі мною. Хто йде від мене, той проти мене. Я застосовую військову силу, щоб згодом після великої праці досягти тривалого спокою. Я зупинюсь лише тоді, коли всі серця всесвіту підкоряться мені. З цією метою я виявляю грізну велич, перебуваючи завжди в поході серед непереможних воїнів. Я знаю, що ти можеш легко вирушити в путь і прилетіти до мене на журавлі. Хоча дороги рівнини безмежні, але вже недовго мені ждати, щоб побачити посох твій. Тому я відповідаю на твоє послання, щоб тобі було видно мої думки. Про інше докладно не говорю».
Розділ третій «ЗРОБИ МЕНЕ БЕЗСМЕРТНИМ!»
Одержавши від великого кагана другого листа, китайський мудрець погодився вирушити в далеку путь. Він рішуче відмовився їхати в каравані разом з прекрасними двірцевими співачками і танцюристками, яких теж посилали з Китаю Чінгісханові. Тому йому було дано окрему охорону з тисячі піхотинців і трьохсот вершників. Чан— Чунь узяв з собою двадцять своїх учнів, з них один писав докладний щоденник, занотовуючи в ньому висловлювання і вірші учителя [168] Цей щоденник Чан-Чуня — «Подорож на захід» — зберігся до цього часу.
.
Чан-Чунь їхав не поспішаючи і всюди в містах зупинявся. Монгольські начальники міст (даруги) влаштовували йому урочисті прийоми і пропонували багате вгощення, від якого мудрець відмовлявся, задовольняючись лише рисовою кашею і плодами.
У дорозі Чан-Чунь весь час писав вірші. Коли він проїжджав монгольськими степами, він виклав свої думки в таких рядках:
Куди б не метнувся мій зір,
Не видно кінця хребтам…
Потоки несуться з гір,
І простір який вітрам!
Співають думи мої: «Для чого з давніх-давен
Ішли через ці краї
Стада кочових племен? їдять, як у давні дні,
Корів священних вони [169] Китайці, вважаючи корову священною твариною, не вживали м’яса корови і не пили молока. Їжа монголів тому їм видавалася дивною.
,
Не в нашім вони убранні
І звичай не наш з давнини!
Не знають вони письма,
Дитячі в них почуття…
Спокійна їх вік дріма,
Ще й хвалять своє життя!»
Дорога в рівнині піщаній ішла,
І шлях нам був скрізь важкий.
Озера синіли, немов із скла,
Блищали солончаки.
Не стрінеш мандрівника цілі дні
Між пагорбівцих сумних…
Раз в рік промайне, мов тінь, вдалині
Верхівець з країн чужих.
Ні гір, ні дерев серед блиску дня,
Самотні горби в траві…
В племен кочових із хутра вбрання
В дні літа, як в дні зимові.
Тут рису не сіють, народ тут п’є
Багато лише молока,
І весело возить всяк житло своє —
То з повсті хатина легка…
Через два роки з дня виїзду Чан-Чунь прибув до ріки Джейхун і поблизу Термеза переправився на другий бік. Там його зустрів особистий лікар Чінгісхана. Мудрець подарував йому вірші, написані з нагоди закінчення довгої дороги, і сказав:
— Я — гірський дикун, прибув у військовий табір великого кагана лише для того, щоб йому сказати важливі слова. Від їхнього здійснення стане щасливий всесвіт.
Вірші Чан-Чуня були такі:
Про восьмий місяць [170] Восьмий місяць — за китайським календарем місяць вересень, коли китайці влаштовують веселі учти, присвячені закінченню польових робіт.
на світі
Лунає хвала!
Розвіялись хмари,
Вщух вітер,
Все ніч сповила.
Через весь небосхил
Перекинуто срібний місток.
На півдні Дракони
Заграли у сяйві зірок!
І з веж височенних
Знов радісний дзвін долетів:
Всі свято справляють,
Як то закон повелів!
І ллється вино,
І пісні заводить співець…
А берегом тихим
В утомі бреде мудрець…
До хана могутнього
Безстрашну обрав він путь,
Щоб демон
Смирився кривавий
І дав дихнуть!
Читать дальше
