Наталена Королева - Quid est Veritas?

— Прочитай! Це справа Варрави. Тепер цілком уже ясна. Як піймають розбишаку, то можна того ж дня на хрест. Маєш ще щось?

— Дрібниця! Хочемо відновити призабуті військові звичаї: таборові ігри.

Подав новий малий сувійчик, затягнений цяцькованим ремінчиком на вирізуваній паличці.

На обличчі Пилата розгостилося задоволення, коли читав уголос:

— Марціан Веріссімус — архимім [65] Архимім — перший чи головний актор, герой п’єси. . Терціус Валузій — pecuniosus [66] Pecuniosus, пекуніозус — грошовита людина, багатій. . Цетоній Квінт — дівчина…

Перервав із усміхом:

— Твоя ідея і твої клопоти?

Сотник покрутив головою:

— Не мої, кляріссіме!.. Лонгінові. Про все подбав він.

— Добре! На закінчення свята, як уже всю програму вичерпаєте, звелиш черпати вино й золото з моїх особистих запасів.

Прокуратор злегка нахилив голову: відпускав центуріона.

Але, як тільки поклав руки на поручні крісла, щоб сісти за стіл, з вулиці залунали звуки букцин та сурем і приглушений хор чоловічих голосів. Урочистості перенесення знамен, що мали завтра розгорнутися барвистим килимом, уже починалися.

Пилат вийшов на балкон єрусалимської Преторії [67] Єрусалимська Преторія мала дійсно балкон, з якого прокуратор міг говорити, вітати або приймати привітання війська й народу. . Глянув у напрямі замку Антонія, вже приготованого до прийняття тетрарха Ірода. Махнув рукою.

— Шкода, що його тут нема! Правовірний мав би радість: повідгризав би собі лікті!

Але «правовірний ідумей» хитро вичікував, щоб «поганські» знамена вийшли з Єрусалима раніш, ніж увійде туди він, «не опоганившись»…

Пилатова огрядна постать ураз притягла на себе очі цілої процесії:

— Хай живе світлий прокуратор!

— Батько вояків!

— Що не вважає провінції за власний хутір!

— Що не затримує платні бійцям!

— Дотримує законів!

— Пон-тій Пи-лат Спра-вед-ли-вий! — покрив усі вигуки дужий бас.

— Vale! [68] Vale! — бувай здоровий, майся добре. Звичайна римська формула при розстанні. — немов одними грудьми зітхнула юрба.

Вояки помічних когорт, що завтра мали виконувати службу порядку, дефілювали перед Пилатом, прямуючи до своїх вояцьких храмів і богів, із статуями, з якими не розставалися навіть у походах.

За старшинами виступали прапороносці-вексилярії з орлами — знаменами цісарського Риму, тими поганськими ідолами, що їх по довгих дебатах Пилат згодився перенести з Єрусалима до своєї резиденції в Цезареї.

Прокуратор іронічно посміхнувся. Ось вони, ненависні юдеям зображення: вовчиці — знак родовитих квіритів, синів Риму, ось образ дика — символ сабінців, а оце коні — ознака земляків із Альбі… Ще далі мінотавр, прапор Кампанії… Статуетки крилатих «Вікторій» — «Перемог»… Молитовно простягнені бронзові руки на високих держаках… Медальйони із своєрідним профілем цезаря Тиберія… Розгорнені прапори з пурпурової тканини, «дракони» [69] Драконами звались ці прапори тому, що їхні краї були хвилясті, зиґзаґуваті і зшиті подвійно, як мішки, з отвором із одної сторони. При їзді до отвору вривалося повітря, яке свистіло, як роздратований гад. У пізніших століттях слово «дракони» означало не тільки прапори, але й саму кінноту, напр., французькі «драґонс», російські «драґуни», італійські та еспанські «драґоні». — знамена кінноти…

Все це вироїлося, немов об’явилось із казки, яка виходила з монументальної брами і вливалася в пурпур погасаючого дня, стоплюючись у безсмертній славі непереможного вічного Риму…

Пилат дивився на прапори, що радісно танцювали в повітрі, та думав:

— Невже це те вигнання прапорів із Єрусалима, що мало б стати приниженням Риму?..

А в серці підіймалося п’янливе й радісне передчуття перемоги… Перемоги не Пилатової особи над Іродом, але перемоги Риму… Спокійна й певна тріумфувала велич Риму над плазунською ненавистю хитросплетених інтриг.

Раптом відчув чуйністю старого вояка, що хтось стоїть у нього за плечима.

Ще раз рухом піднятої правиці відповів юрбі на невгавні привітання, а тоді вже обернувся.

На порозі знов стояв Корнелій. Видко було з обличчя, що приносить незвичайні, але не сумні новини.

— Ще якась нова точка програми? — жартівливо сказав задоволений видовиськом походу прокуратор.

— Несподівана! І дуже нова, кляріссіме! Із Самарії приведено… Еліага! Пам’ятаєш? — замовк на хвилину, смакуючи ефект свого повідомлення.

— А! Того щасливця, що знайшов «золотий скарб» Мойсея чи Мезу [70] Мезу — єгипетська форма імені Мойсей. , їхнього головного пророка чи півбога… І десь на горі…