Наталена Королева - Quid est Veritas?

— Так от: уяви собі, світлий прокураторе, які плани, які сіті, які палкі мрії сплітають ці істоти, варті одна одної! Які образи майбутнього могли постати в цій атмосфері!.. А тут з’явився Йоканаан. Пізнав їх ліпше, ніж я тобі їх малюю. Що він мав чинити? Чесно й безпощадно виступити проти них… І він виступив. Остерігав Ірода. Ідумеєць у тверезому стані відчував перед пророком страх… може, навіть, і визнавав, що той остерігає його цілком обґрунтовано. Але причини, що мусили неминуче привести до пророкової смерті, наростали страшенно швидко. Було їх занадто багато: відверті й таємні, особистий загальні…

Над Йоканааном давно вже висів видимий усім і йому також піднятий меч. Він мусів упасти неминуче…

— Час! Давно вже час оздоровити провінції від цієї гідри… — міркував Пилат, слухаючи радника.

— Щоправда, я не Геракл. Але ж і цей гад — не лернейська гідра, а лише звичайна отруйна гадюка. А розчавити таку — обов’язок кожного, хто її бачить. Тож треба скінчити це якнайшвидше.

З цим погоджувалась і Прокула. Коли ж прокуратор згасив світло і лягав у ліжко, остаточно оформив свій план.

Перебуваючи здалеку від тетрарха, він неминуче промарнує нагоду вчас цю гадину розчавити. Не вступати ж із нею в чесний бій, бо це принижує. Воюють із чесним противником. Зброю беруть на лева. Але зрадників, плазунів, гадів просто нищать.

Яка ж мова може бути про «бій» з такими? Лишається удавано наблизити його до себе й пробити власною його зброєю: хитрощами. Іншої ради нема.

— Нема! — сказав майже вголос.

Але в душі відчув, як підіймається в ній неохота до тієї, ніколи ще ним не вживаної, нечистої зброї.

Та, що вже вирішив, те не мало підлягати змінам..

І, немов у відповідь, як тільки заснув, побачив сон [56] Римляни дуже вірили у сни. .

Не знав, де він стоїть, відкіль дивиться.

Але бачив ясно, як перед ним розіслався безмежною площиною широкий земний світ. Був це земний диск [57] Стародавні народи уявляли собі землю не кулею, а плоским диском. Лише деяка група єгипетських жерців-зорезнавців на основі астрономічних спостережень (головно затьмарення Сонця) уявляла собі Землю круглою, як куля, що її штовхає перед собою жук-скарабей. Але то була таємниця, і навіть не всі жерці могли її знати. , заповнений людьми, дрібними, метушливими, як комашня. І всі вони біжать довкола, всі — в одному напрямі… Горе тому, хто насмілиться йти проти течії! Всі мусять бути однакові! Такий «закон»!

Один Пилат є між тими рідкими одиницями людства, що все-таки йдуть наперекір усім.

От і тепер він стоїть обличчям проти всіх.

Намагається втримати рівновагу, дарма, що його раз у раз міцно штовхають із усіх боків. Часами так міцно, що ось-ось він може зірватись і, мов маленький, камінчик, полетіти в безодню… Безодня сягає аж на другий бік земного диску, і в ній клубочуться хмари… Такі далекі, що не можна збагнути ні їхньої барви, ні їхньої форми…

І ця прірва тягне й манить так, що, здається, мусиш нахилитися над нею… Це ще збільшує небезпеку, бо ослаблює уважність оборони перед зустрічними, що сунуть щораз густішою лавиною…

Єдиний спосіб утриматись і не зірватись — це зробити хоч кілька кроків від прірви… Тобто, обернутись і пробігти бодай трохи утоптаною дорогою, як усі…

Але Пилат затявся. Ні, він не дасть себе зірвати! Не візьме участі в тім підлім танці! Бо прокуратор Юдеї, Понтій Пилат, має чисте сумління, дотримує своїх переконань і не підлягає впливам тільки тому, що, «адже так роблять усі»!

Може, єдине щастя на земному диску — це бути самим собою…

І за це можна — й мабуть, доведеться! — заплатити найвищу, але й єдину ціну: спочатку всезростаючою самітністю. І нарешті — смертю.

Але це ціна справедлива. Бо почуття повної незалежності — то найвища точка людської блаженності… Пилат радіє, що; нарешті, ясно усвідомив собі те, що вважав найважливішим…

Але в цю хвилину хтось слизький, сірий, без обличчя та з постійно змінливими формами людського тіла штовхає його з великою силою просто в серце… Штовхає якось дивно, ніби без прудкого удару. Але так міцно!

Ще мить, і Пилат чує другий поштовх, уже в спину. Невільно обертається. Відчуває такий сильний натиск, що в колінах згинаються ноги, і прокуратор таки ступає кілька кроків, а може, лише єдиний крок… за юрбою, «як усі»… І — перший раз у житті — почуває страх… страх перед майбутнім…

Страх не перед смертю, а перед життям!.. Як більшість людей… «як усі!»