Олексій Толстой - Ходіння по муках

Він потягнувся за склянкою, жадібно випив вино, закурив цигарку.

— Я сиджу в окопах за триста кроків від ворога. Чому я не вилізаю через бруствер, не йду у ворожу траншею, не вбиваю там, кого мені потрібно, не грабую гроші, ковдри, каву і тютюн? Якби я був певний, що в мене не будуть стріляти, або будуть, та не влучать, — то, звичайно, я пішов би, убив і ограбив. І мій портрет, як героя, надрукували б у газетах. Здається — ясно, логічно. Тепер, якщо я сиджу не в траншеях, а за шість верст від Анапи, в «Шато Каберне», то чому я не йду вночі до міста, не вдираюсь у ювелірний магазин Муравейчика, не беру собі самоцвіти й золото, а якщо нагодиться сам Муравейчик, то і його з приємністю — клинком осюди. — Він твердо показав пальцем на те місце, де починається шия. — Чому я цього досі не роблю? Теж тільки тому, що боюсь. Арешт, суд, страта. Здається, я логічно говорю? Питання про вбивство і пограбування ворога розв’язане державною владою, тобто зверху встановленою мораллю, тобто зводом карних і цивільних законів, у позитивному розумінні, Отже, питання зводиться до мого особистого відчуття, кого я вважаю своїм ворогом.

— Там — ворог держави, а тут тільки твій ворог, — ледве чутно промовила Єлизавета Київна.

— Поздоровляю, ви мені ще про соціалізм що-небудь розкажіть. Дурниця! В основі моралі покладено право особи, а не колектив. Я запевняю, — мобілізація блискуче вдалась в усіх країнах, і війна триває третій рік на повний хід, скільки б там не протестував папа римський, — тільки тому, що ми всі, кожна особа, виросли з дитячих пелюшок. Ми хочемо, а якщо прямо й не хочемо, то нічого не маємо проти вбивства і грабежу. Вбивство і грабіж організовані державою. Дурники, шмаркачі продовжують називати вбивство і грабіж вбивством і грабежем. Я ж віднині називаю це цілковитим здійсненням права особи. Тигр бере те, що хоче. Я вищий тигра. Хто сміє обмежувати мої права? Звід законів? Його з’їли черви.

Жадов підібгав ноги, легко підвівся і заходив по кімнаті, ледве освітленій крізь брудні шибки тьмяною смугою заходу.

— Мільярд людей перебуває в стані воєнної дії, п’ятдесят мільйонів чоловік б’ються на фронтах. Вони організовані й озброєні. Поки що вони являють собою два ворожі колективи. Але їм ніщо не перешкоджає одного чудового дня припинити стрільбу і з’єднатися. І це буде тоді, коли яка-небудь людина скаже тому п’ятдесятмільйонному колективові: «Бовдури, стріляєте не в ту ціль». Війна повинна скінчитися бунтом, революцією, світовою пожежею. Штики обернуться всередину країн. Колектив стане господарем життя. На трон посадять жебрака в лахмітті і перед ним схилятимуться. Нехай буде так. Але тим більш у мене розв’язані руки для боротьби. Там — закон мас, тут — закон особи, оголеної особи на повному диханні. Ви — соціалізм, а ми — закон джунглів, а ми — організовану залізною дисципліною священну анархію.

У Єлизавети Київни страшенно билося серце. Це були саме ті «безодні», про які вона мріяла колись на квартирі у Телєгіна. Але вже не веселенькі жарти у вигляді дванадцяти пунктів «самопровокації», що їх вивішували на дверях Лізи телєгінські мешканці… Зараз в сутінках, повз вікна ходив чоловік, дійсно страшний, як пума в клітці. Він і розмовляв тільки тому, що був не на волі. Вслухаючись у його слова, Єлизавета Київна почувала,

Серед загальної зневіри і безнадійного чекання, на початку зими 16-го року російські війська, прокопуючи глибокі тунелі в снігах, видираючись по обмерзлих скелях, несподівано взяли штурмом фортецю Ерзерум. Це було в той час, коли англійці зазнавали воєнних невдач у Месопотамії і під Константинополем, коли на західному фронті точилась уперта боротьба за будиночок поромника на Ізері, коли відвоювання кількох метрів землі, густо политої кров’ю, вже вважалося перемогою, про яку по всьому світу квапливо бурмотіла Ейфелева башта.

На австрійському фронті російські армії під командою генерала Брусилова так само несподівано перейшли в рішучий наступ.

Стався міжнародний переполох. В Англії випустили книгу про загадкову російську душу. Дійсно, всупереч логічному сенсу, після півтора року війни, розгрому, втрати вісімнадцяти губерній, загальної зневіри, господарського розорення і політичного розвалу Росія знову рушила в наступ по всьому своєму тритисячоверстному фронту. Знялась зворотна хвиля свіжої і наче невиснаженої сили.

Сотнями тисяч потяглися полонені в глиб Росії. Австрії було завдано смертельного удару, після якого вона через два роки легко, як череп’яний горщик, розвалилась на частини. Німеччина таємно пропонувала мир. Карбованець подорожчав. Знову воскресли надії воєнним ударом покінчити світову війну. «Російська душа» стала надзвичайно популярна. Російськими дивізіями вантажились океанські пароплави. Орловські, тульські, рязанські мужики виспівували «солов’я-пташечку» на вулицях Салонік, Марселя, Парижа і шалено ходили в штикові атаки, рятуючи європейську цивілізацію.