Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Гелена зібралася відповісти, але тут крики і шум знадвору відтягли її увагу. Отаман вихопив шаблю і виглянув у вікно.

— Що вони там роблять, халамидники, — промурмотів він, марно намагаючись пробити поглядом більмо бичого міхура. Гонська зіщулилась. Жіноче передчуття повідомило їй про якусь невиразну, але близьку небезпеку. Вона вирішила, що почався напад татар, і майже відчула шкірою пазуристі руки ординців.

Двері розчинилися, і в хату ввалився Кінський Каштан, якого тримали за руки Лушпак і Мандавошка. Костоголовий спритно ухилявся від канчуків, котрими осавули намагалися перехопити його шию. Побачивши отамана, комедіант вкляк і заверещав:

— Врятуйте мою доньку, найясніший гетьмане, Господом Богом заклинаю!

Приблуда приставив шаблю до горла костоголового і спитав осавулів:

— Хто цей чоловік?

— Я вільний краківський міщанин… — заторохтів актор.

— Не тебе питаю! — Отаман підчепив зброєю підборіддя Каштана, і той захлинувся, дико обертаючи очима. Сивою щетиною потекла кров.

— Ми, батьку отамане, піймали їх у лісі, — пояснив Лушпак. — Цього дурного цапа і його дівку. З ними був ще один. З мушкетом. Хлопці за ним побігли, але він наче щез кудись. Може, вони — шпигуни Яреми [129] Лушпак має на увазі князя Єремію Вишневецького, воєводу Руського, воєначальника Речі Посполитої. ?

— Навряд чи, — вирішив Приблуда й опустив шаблю.

Костоголовий закашлявся. Він сповз на підлогу і прошепотів:

— Врятуйте дитину…

— Що за дівка? — спитав отаман.

Осавули перезирнулися.

— Що за дівка, питаю?

— Та таке собі курвисько, — невпевнено проказав Лушпак, напускаючи на себе пришелепуватого вигляду. — Злісна дуже. Покусала хлопців, коли сюди йшли…

— Ну?

— Ну от і кажу ж, що злісна вона. А хлопці теж розізлилися і вирішили те курвисько провчити. І повели до хати. А цей як почав кричати і битися. Ми ж йому нічого не робили…

— Так, — отаман вдарив чоботом комедіанта. — Вставай, покажися!

Кінський Каштан повільно звівся на ноги. Його струшував дрож.

— Якої віри будеш?

— Православної, — прошепотів костоголовий.

— Брешеш. Покажи хреста.

Старий актор витягнув з-під лахміття срібного хрестика.

— Кажи Символ Віри.

— Вірую во єдиного Бога Отця, Вседержителя, творителя неба і землі і всього видимого і невидимого, — забубнявив Кінський Каштан. — І во єдиного Господа Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного…

— Дух Святий від кого? — перебив Приблуда.

— …І в Духа Святого, Господа Животворящего, що від Отця ізходить через Сина…

— Добре, — погодився з версією костоголового отаман. — Символ знаєш правильно. Але виглядаєш неправославно.

— Збідувався у мандрах, ясновельможний… Мою дочку…

— Що?

— Її потягли ґвалтувати, пане гетьмане. Ваші хлопці. Їх там півсотні. Вона ж не витримає…

— Ви чули? — обернувся до Гонської Приблуда. — Вона не витримає півсотні моїх хлопців!.. А скількох витримає? — Він знову підняв шаблю.

Каштан впав на коліна і заголосив:

— Змилуйся, найясніший пане!..

— Я питаю: скількох?

Каштан почав рвати на собі волосся.

— Скількох?

Каштан заплакав і вдарив чолом об підлогу.

Отаман недовірливо похитав головою і наказав осавулам:

— Приведіть сюди його доньку!

Мандавошка відвів очі й прогундосив:

— Хлопці збунтуються, батьку…

Осавула несподівано підтримала Гелена, котру не відпускало гостре передчуття небезпеки, якось пов’язане з появою костоголового:

— Залишіться, Базилю, прошу вас, нехай ці paganis [130] P a g a n i s (лат.) — селяни. вирішать свої справи поміж собою…

Приблуда широко посміхнувся:

— Збунтуються, кажеш? — Він зиркнув на Мандавошку, і той помітно зблід. — Піду ж я, подивлюся на тую дівку, від якої так розсобачилися мої козарлюги…

— Я піду з вами, — несподівано навіть для себе сказала білявка.

Отаман натягнув на голену голову високу кучму, відіпхнув з дороги зашморганого комедіанта і вийшов з хати. Осавули посунули за ним, і, підгортаючи пелену атласного плаття, за ними рушила панна Гелена.

Козаки отаборилися біля хати пасічника Пронька. Самого господаря вони тимчасово виселили, нагородивши штофом оковитої. Ті з парубків, що вже побували у хаті, захоплено розповідали товаришам про вроду та незвичайні вміння впійманої у лісі курвочки. Від призьби чулося:

— А вона як закине ноги!.. А я як застромлю!..

Побачивши отамана, козаки принишкли, гомін вщух. Ті допитливі зміївчани, котрі ховалися в пасіці, чкурнули геть.