Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Приблуда вже поставив чобота на поріг блудодійної оселі, коли черкес Астрахан заступив йому шлях.

Астрахана боялися. Пласконосий горбун, з тілом, ніби зліпленим з окрайчиків величезної хлібини, він міг пальцем прохромити грудну клітку, кинути у ворожі лави тривершкової товщини колоду. Маленькі очі з непорушними зіницями втупились в отамана.

Приблуда завів руку із шаблею назад і розслабив кисть.

— Недобре робиш, отамане, — сказав черкес.

Козачий гурт підтримав його непевним гудінням.

Приблуда відступив на крок і зустрів погляд Астрахана. Черкес щось зрозумів і відразу нагнув голову для атаки. Його масивне тіло вже зрушилось у таранному стрибку, коли Приблуда зробив блискавичний порух шаблею. Сталева смуга злетіла від землі і справа наліво, від ключиці, різонула черкеса. Той мимовільно відсахнувся і втратив рівновагу. Наступним, уже класичним, ударом отаман зніс бунтівникові голову. Товариство завмерло, дивлячись, як підстрибує на порозі голова Астрахана.

Приблуда обвів поглядом козаків. Ті сумирно знизували плечима, хтось промурмотів: «Отакого…»

Мандавошка випередив отамана і ногою вибив перед ним двері. Приблуда увійшов до хати, і весь гурт посунув за ним. Навіть Гелена зазирнула до темної криївки пасічника.

Там, на ліжнику, звивалися голі тіла. Нікта захоплено осідлала молодого козака і стрибала на ньому, вигинаючи тіло. Її великі груди також підстрибували з потішним запізненням. Козак раз у раз піднімав голову, аби вкусити наїзницю, але Нікта, сміючись, відсахувалась. На вибиті двері обидвоє не звертали уваги. За спиною отамана почулися заздрісні вигуки. Мандавошка знову зреагував перший. Він оперезав коханців нагаєм, Нікта заверещала і скотилася з ліжника. Молодий козак, прикриваючи одягом прутень, сховався за пічкою.

Приблуда вийшов з хати, подивився на мертвого черкеса, потім звернувся до козаків:

— Чи ми вже не християни, аби чинити такі неподобства з православними людьми?

Голос у нього був гучний і красивий. Товариство промовчало.

Мандавошка вивів з хати загорнуту у шмату перелякану Нікту. Слід від нагая на шиї набухав червоним, чоло дівчини прикрашав ліловий синець. До неї підбіг батько-комедіант і почав обціловувати обличчя. Гелена Гонська уважніше глянула на дочку костоголового й зашарілася. Усі недобрі передчуття її справдилися. Не звертаючи уваги на шлейф, що волочився пилюкою, вона рушила до отаманової хати.

Коли Анемподест розплющив очі, то побачив у сутінках ледь жевріючу ватру і сільського парубка при вході до прибудови.

— Чого треба? — спитав він. Літери Вбивчого Напису все ще чорніли перед його очима.

— Мене до вас прислали батько, — нерішуче почав хлопець. — Дідо Северин померли, а батько хочуть, аби ви читали молитви над дідовою труною і панахиду справили. Вони вам дадуть харчів або гроші, як ви самі забажаєте, отче.

— Так маєте пароха.

— Парох нам ворог… Він кревний Журавичам…

— Гріхом є, хлопче, таке казати про висвяченого пресвітера, таїнствами окормляючого.

— Неблагодатний він, превелебний отче, постів належно не тримає. Оковиту вживає і слив’янку, і суничну настоянку, і горобинову… І всі у плебанії такі ж пияцюри, до побожної справи негодящі.

— Я маю лише дияконський чин, то кажи мені «брате Анемподесте».

— То я вас зара’ проведу до самісінького хутора, брате Анапезде, — сказав парубок. — Ми псів повипускали, аби Журавичі не спалили нас уночі.

Прочанинові слово «спалити» нагадало про згаслу люльку. Він поліз до гамана, і пальці, окрім тютюну, вхопили щось металеве, круглясте. Він спершу подумав, що знайшов таляр або й шведський дукат, але натомість витягнув точне повторення амулета Марципанової Акробатки. Агатові надкрили жука зблиснули у напівтемряві. Тепер він згадав, де чув про «Потік Хореф». «Ти теж непростий жучара!» — визначив він Голомозого Драбанта. А ще він зрозумів, що вже має чим поторгуватися за своє дзеркало. Зміну його настрою помітив онук загиблого Северина. Він вирішив, що причиною радості паломника стали обіцяні харчі. «Певно, зголоднів, у лісі сидячи», — поспівчував хлопець.

Вони рушили до хутора через ліс, найкоротшою стежкою.

Проходячи галявиною, учень авви Макарія відчув щось настроєво протилежне навколишньому мирному смерканню. Він озирнувся навкруги. Чи то сутінки зіграли з ним жарт, чи невідомі Сили послали попереджуюче видіння, але він побачив, як крізь кропиву і суцвіття наперстянки промкнулася синя щуряча мордочка й одразу сховалася, бо до неї посунуло яскраво-червоне створіння. Прочанин пришвидшив ходу, майже побіг. Парубок здивовано глянув на сполоханого диякона у смішній лівреї, але теж перейшов на ширший крок. Незабаром з’явилися спалахи світел — хутірські вогні. Анемподест раз у раз озирався на березову колонаду, але, окрім глибокої лісової тіні, не зауважив нічого.