Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

М у ш к е т о н — мушкет з короткою люфою, предтеча сучасного пістолета.

P r a e p a r a t i o n i s (лат.) — приготування.

L a e t i c u l o s u s (лат.) — превеселі.

A m a t o r i (лат.) — приворотні збуджуючі зілля.

К у ф а (турец.) — міра рідини у 40 відер.

А д а м і ти — загальна назва для квазіхристиянських сект, що проповідують ритуальну розпусту.

Мається на увазі похід короля Штефана Баторія на Москву у у 1581–1582 роках, головною подією якого була п'ятимісячна облога Пскова.

A m e n t i a (лат.) — те саме, що й «амок», божевільна хтива пристрасть.

S a n c t i o f o e d e r i s (лат.) — договірна умова. Термін уперше використано у захисних промовах Цицерона.

P r o h i b i t i o (лат.) — заборона.

Близько півтора центнера.

Від імені грецького божка Пріапа, сина Вакха й Афродіти, якого зображали у вигляді величезного фалоса.

М а р т и х о р — у середньовічному бестіарії виглядав як велетенський хижий червоний лев з людським обличчям й шаблеподібними іклами.

«Ні рости, ні існувати по смерті не можуть» (лат.).

D e s e r t (франц.) — десерт, завершальна страва.

P e t i t b e u r r e (франц.) — сухе печиво.

P e r e l e g a n t e s (лат.) — вишукана.

С о л і т е р — діамант видатного розміру.

M a c e l l i n u s (лат.) — різник. Прізвисько, яке римляни дали імператорові Опілію Макринові за його кровожерливість.

О т т о м а н с ь к а П о р т а — у XVII ст. так офіційно називалась Турецька держава.

Лушпак має на увазі князя Єремію Вишневецького, воєводу Руського, воєначальника Речі Посполитої.

P a g a n i s (лат.) — селяни.

П е р е м і т к а (або ж «намітка») — головний убір: довге полотнище у формі рушника з тканим або вишитим орнаментом, яке носили поверх очіпка.

A g g r e s s o r (лат.) — розбійник.

V e l a r i u m (лат.) — тент.

P a n t o d a p e h i s t o r i a (лат.) — змішана історія.

В античну добу та у часи Середньовіччя гімнософістами називали індійських факірів (йогів) і всіх, хто практикував ритуали Ведійської релігії. Вважалося, що ведична мудрість (софія) формалізована лише у формі ритуальних пісень (гімнів).

S e m a t a l y g r a (грец.) — погибельні письмена, які давньогрецький герой Белерофонт, за проханням царя Пройта, приніс Іобатові. Сам герой уникнув смерті лише завдяки тому, що не прагнув прочитати текст послання.

D e s t i n a t a (лат.) — слово має подвійне значення: 1) намір, план; 2) наречена.

Паралізовувати, притлумлювати (лат.).

Шляхетний чоловіче! (лат).

Маються на увазі «Четьї Мінеї» — церковні місяцеслови, або ж «Житія святих».

Майстер-опудальник.

В а т у с т а Д і о н і з і й (1579—?) — відомий у 20—30-х роках XVII ст. географ-шарлатан. Заробляв на життя, гастролюючи Європою з лекціями про фантастичні африканські країни Урмію і Парезонію, де нібито побував і де бачив кіноскефалів, блемій, антропофагів та інших міфічних істот. Лекції Ватусти користувалися успіхом і супроводжувалися демонстраціями волохатої жінки і кісток «допотопних бегемотів».

Ф е с т е м а т и к а — псевдонаука, котру сповідував доктор Біцілліні, персонаж сатиричного роману «Пригоди чарівної Вальтрани в Імперії Брехунів та у Вкраденому Королівстві», авторство якого приписують Олександрові Глюммеру (1492—1561), письменникові, шахістові, метафізикові, торговцеві заспиртованими рептиліями, котрий у 1531—1533 pp. був резидентом Римської курії у Касабланці.

Павук гігантський (лат.).

Ц а п р а к (за іншою версією — Цамблак) Ян Модестіан (1588—1654) — автор еротичних п’єс, постановник перформенсів та інсценізацій, родом з Констанци. Переслідувався Зальцбурзьким архієпископом Бриттером фон Файндберґом, звинувачувався у педофілії, чаклунстві, публічних непристойностях, організації лотереї та сповідуванні заборонених інквізицією доктрин розенкрейцерів і «Веселої Науки». Одинадцять років провів у в’язницях за вироком Імперського Трибуналу. У 1623 році інсталював у родовому замкуРакоці еротичну п’єсу «Порнай», де вперше в історії європейського театру було публічно показано лесбійський акт Сафо та Мнасідіки. Сафо у цій виставі грала співачка і танцюристка Марія Ватаді, коханка (послідовно) князя Дьйордя Ракоці, імперського генералісимуса Валанштайна і конфідентки Людовіка Тринадцятого віконтеси Одилії делла Ґреві де Монфор, Мнасідіку — дочка єресіарха Шломо Мартінеса Роземілія Мартінес-Нагаєцька.