Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Чи то його зір загострився, чи то Сцена наблизила далеке для нього, але він роздивився на одному з пагорбів групу римських воєначальників, які оглядали укріплення Пальміри. На чолі полководців стояв високий воїн. На його панцир була накинута лев’яча шкура. Лапи мертвого хижака скріплювала на грудях діамантова фалера. Кремезні германці тримали трикутні щити обіруч високого. Анемподестові здалося, що він бачить на калігах воїна золотих орлів [187] Золоті орли на військових чоботах-калігах з часів імператора Септимія Севера були знаками найвищої влади у Римі, себто зримим упроявленням титулів Августа, Домінуса та Принцепса Римського Сенату. .

— Вчителю! Нарешті я знайшов вас!.. — почув він голос за спиною.

«Починається!» — промайнуло у голові прочанина, і він обернувся, щоби привітати красунчика Аттика. Але слова вітання застрягли у його горлянці.

Перед ним стояла Нікта. Вірніше, хлопчачий варіант Ніктамени Марамулькової. Ледве помітні чоловічі риси робили обличчя Аттика ще привабливішим. Його великі вологі очі з відданістю та любов’ю дивилися на Парфанія-Анемподеста.

— Сили Небесні! — прошепотів прочанин й додав прокляття на адресу вигадливої Напередвизначеності.

— Ви чимось налякані, Вчителю? — спитався хлопець.

Прочанин ледве зміг відірвати погляд від його губ. Від губ Нікти, якими він марив три останні доби… Він замурмотів:

— Ні-ні… Я так, є… Трохи наляканий… Це препотужне військо…

— Але ж ви ще вчора казали, що мури Пальміри неприступні…

— Адже їх так багато, цих римлян!

В очах Аттика промайнуло здивування.

Анемподест тим часом оговтався.

«Хочете чогось непередбачуваного? Отримаєте!» — вирішив він і сказав Аттикові:

— Рушаймо, малий, до палацу Зенобії. Цариця хоче тебе бачити.

— Але ж там тепер сперечаються про янголів!

— Чим ти гірший від янгола? Рушаймо!

Він схопив хлопця за плече і з жахом відчув, як Аттик усім тілом горнеться до нього. Крізь одяг він відчув гаряче стегно юного пальмірця і прискорив ходу.

— До палацу нам краще пройти через Мезокфоріс [188] М е з о к ф о р і с — грецька назва купецького кварталу Пальміри. , — зауважив Аттик. І додав: — Біля храму Баал-Шемема все ще пиячать солдати Забдая [189] З а б д а й (або Забд) — один з найкращих полководців Одената і Зенобії. . Вони вже вбили задля розваги кількох рабів.

— Тоді веди мене сам.

Аттик схопив його за руку і потягнув до вулиці, що нагадувала щілину між триповерховими будівлями. Проходячи нею, вони перестрибували через сплячих і сплетених у коханні, через порожні амфори і трупи свійських тварин. Чорношкірий велетень кинувся на них, але, побачивши опадлійського кинджала, забурмотів щось примирливе. Анемподест відступав від нього задкуючи, наставивши зброю. Лише вийшовши до стін палацу, він зітхнув з полегшенням. Тут Особлива Оборона не лишила слідів, базальтові плити були ретельно виметені. Вони проминули подвір’я велетенського храму і портиком добігли до металевої хвіртки у палацовому мурі. Аттик задер туніку й витяг ключа. Прочанин зауважив золоті й срібні ланцюжки на його стегнах.

Вони пірнули у хвіртку й опинилися посеред розкішного парку. Налякані павичі й фазани розбіглися мармуровими стежками.

— Вчора солдати засмажили і зжерли улюбленого павича цариці — Кадма, — повідомив Аттик.

— Дикуни.

— Це були єгиптяни, — сказав хлопець. — А я вчора думав про ваше тлумачення Горацієвого «Mens divinor» [190] «Дух Божественної сили» (лат.) — так Горацій у «Сатирах» називає поетичне натхнення. . Я погоджуюся з тим, що натхнення має за джерело особливу надприродну субстанцію, яка складається з прагнення однієї істоти тілесно оволодіти іншою.

— Можливо, я спростив думку Горація.

— Але ж коли я складаю поезії, то відчуваю саме таке прагнення…

— Де ж усі ті поділися? — перебив хлопця учень авви Макарія. Він зауважив, що навколо немає ні охоронців, ні сановників. Це розходилося з його уявленнями про царські палаци.

— Сперечаються.

— Про янголів?

— Так. Лонґин переконує володарку, що боги пришлють їй на допомогу старшого янгола Казуфела з легіоном молодших духів, а жрець Балдіз каже, що це буде янгол-охоронець Пор Магабал.

— А ти як думаєш?

— У Лонґина краща система доказів. Балдіз спирається лише на минулорічне видіння жриці Ассінари.