Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Як?

— Повернутися на Сцену.

— Я не вмію грати у ці неблагодатні містичні ігри…

— Так ніхто ж не вміє. Ні я, ні Белітіс, ні Глобус. У «Мнемозаврі» немає правил, і все вирішує везіння та іноді вміння визначати прихований зміст подій. Ти зустрів на Сцені щось незвичайне?

— Так. Там був юнак Аттик, достеменна тілесна подоба тутешньої Нікти.

— Вбий його.

— ?..

— Ця вродлива подоба якимось чином пов’язана з безсмертною сутністю богині. Можливо, це її регулярне вмістилище, що блукає світами серед смертних істот і вивільняє місця для візитів самого Повноважного Втілення. Достоту це невідомо навіть наймудрішим у Вічній Візантії. Але пошкодження вмістилища може ушкодити саму Карну.

— Це ж тільки припущення, — похитав головою прочанин. — Ще минулого вечора навіть ти не підозрював, що Нікта може стати таким вмістилищем.

— Зате здогадалася Белітіс і назвала такі вмістилища Актуальними Втіленнями. Її родина вже дві тисячі років воює з Карною, її батько, дід і прадід загинули у битвах з Повноважними Втіленнями Руйнівниці. Але навіть Белітіс не змогла передбачити, що під фільварком Пясечинських заховано заставу могутності Карни. Якби ми це взнали раніше, демониця чекала би на можливість Повноважного Втілення ще років сто. Адже Нікти та Аттики, слава Всевишньому, не народжуються у кожному поколінні смертних. Белітіс натомість передбачала, що Нікта рано чи пізно завагітніє монстром, як це було при минулих спробах богині. Тоді б я мав кілька місяців для рішень. Але, бачимо, Сили Зла теж не від того, аби пошукати нових шляхів.

— Ваша помилка надто дорого обійдеться моєму світові.

— Нашому теж. — Драбант витер обличчя та голову кожухом і подивився у бік лісу. — Якщо повіє вітерець зла тут, то в Опадлі почнеться ураган. Недарма ми називаємо цей світ Опорним… Вбий того хлопця, Витискуваче. Карна вже недалеко.

— Мені здається, що ти чогось недоговорюєш.

— А мені здається, що тобі час вертатися на Сцену, — сказав Голомозий і різким ударом під ребра вимкнув свідомість учня авви Макарія.

— Сволото опадлійське! — прошепотів Анемподест-ПІарфаній, приходячи до тями під пальмами. Він лежав горілиць, Аттик оббризкував його водою.

— Я, певно, занедужав, — сказав прочанин.

— Ви просто стомилися, вчителю, — заспокоїв його хлопець. — Адже ви не спите вже третю добу. Ви ж не винні, що володарка вірить лише вашим гороскопам.

— Гороскопам… — приречено промовив учень авви Макарія. Під ребрами все ще пульсував біль, і було важко дихати.

— Але ж вони справджуються! — захоплено вів далі Аттик. — Ви напророчили хворобу Авреліанові, і володарці вже відомо, що імператор минулої ночі відмовився від нової наложниці. Він втрачає чоловічу силу!

«Або береже сили перед вирішальним штурмом», — подумки припустив Анемподест, а вголос попрохав:

— Поможи мені звестися.

Аттик підставив плече. Його ніжне обличчя опинилося поряд з обличчям прочанина, губи, наче самовільно, зволожили неголену щоку.

«Як такого вбити?» — запитав себе Анемподест. Безліч книжних цитат про слабкість людської натури випірнуло в його пам’яті. Всі вони були непереконливими.

Він раптом вирішив забути про свої земні борги і поцілував Аттика. Той припав до його рота гарячим цілунком. Швидкий язик побіг Анемподестовими зубами. Учневі авви Макарія ледве стало сил відірватися і заперечливо хитнути обважнілою головою.

«Тепер, — наказав собі прочанин, — треба згадати те найважливіше, що ніби само випірнуло на Горбатій горі. А цим найважливішим є те, що тут німа й там німа, тут вмістилище для демониці й там вмістилище… Було».

Він посміхнувся щасливому Аттикові, губи якого обважніли й очі затяглися мрійливим туманом, і промовив:

— Там була схована застава могутності чортиці і тут вона теж має бути. Пошукаємо.

— Про що ви кажете, вчителю? — прокинувся хлопець.

— Це, малий, так, нічого… А скажи мені, хлопче, яка з Пальмірських богинь найзліша та найпідступніша?

— Богиня Ламашту [191] Л а м а ш т у — аккадський демон дитячих хвороб (з кінця 2 тис. до н. е.). Зображався у вигляді жінки з лев’ячою головою, що годує грудьми свиню і собаку. Її атрибутами були гребінь, веретено і дзеркало. У часи Зенобії ототожнювалась з Ламією грецької міфології й не мала державного культу в східних провінціях Імперії. , Нічна Викрадачка Немовлят. — Аттик відповідав швидко, як бурсак на колоквіумі. — Її храм занедбаний. Там живуть тепер лише злі старі ламії, які поклоняються дзеркалові і харчуються кров’ю жертовних баранів.