Колін Маккалоу - Дотик

— Має бути якась причина.

— Сподіваюся, що ти зможеш її знайти. Мені полегшало б, якби тобі це вдалося.

— А моїй матері начхати.

— А я гадаю, що ні. Вона не звикла до виявів своїх почуттів, і ти маєш знати про це краще, аніж я.

— Це точно, — з люттю в голосі відказала вона. — Рубі — і та більше переживає.

— Бо має більше причин для переживань, — відверто мовив він.

— Ми така химерна пара, Лі. Ти і я.

— Утягнені в химерні стосунки між нашими рідними.

— Добре сказано. Ти надто вразливий та чутливий для інженера.

— Дякую.

Вона прихилилася щокою до вікна купе і зосередила погляд своїх блакитних очей на обличчі Лі. Він невловимо, але відчутно змінився: став упевненішим у собі, старшим, набагато рішучішим. «Він що — готує себе на роль батькового наступника? Але ж батько сказав, що я буду його головною наступницею. А я не хочу — і не буду! Але ж ні, не це його хвилює. Є якась інша причина тієї зміни, що в ньому відбулася. Він ніколи мене не приваблював, але тепер я раптом побачила, що він дуже привабливий. Велика цілісність характеру, честь, розважливість і чутливість. І моя матір, і його надіються на нього як на опору в цей жахливий час. Утім, хіба ж це не типово? Лі ж чоловік. А на мене їм начхати».

У Літгоу вони пересіли на поїзд до Кінроса і впали в мовчанку, яку ніхто з них не хотів порушувати.

Раптом Лі заговорив:

— Через смерть Анни та загибель батька ти, мабуть, пропустила багато занять, Нелл. Це тобі нічим не загрожуватиме?

— Гадаю, що ні. Екзамени наприкінці року будуть з лікарських речовин, клінічної медицини, хірургії, а ще — трохи психології та анатомії. Я їх складу, бо вже добре знаю свій матеріал, до того ж у нас немає жорсткого правила обов’язкової присутності на заняттях, особливо якщо ти відсутній через поважну причину. — Її довгасте обличчя засвітилося ентузіазмом. — Наступного року в мене також усе буде гаразд. Тисяча дев’ятисотий буде моїм останнім навчальним роком, і найважчим. Значна його частина буде присвячена речам, які я не вважаю медициною, — наприклад, медичній юриспруденції. Я також пишу докторську дисертацію, тому збираюся закінчити університет як справжній доктор медицини, а не просто бакалавр.

— А яка тема твоєї дисертації?

— Епілепсія.

«Це через Анну», — подумав він.

— А ти збираєшся одружуватися? — спитав Лі з чарівливою посмішкою, яка позбавила запитання різкості.

— Ні.

— Шкода. Ти — єдиний кревний нащадок Александра.

— Я не вірю в такі речі, Лі. Усе це — застарілі та насправді незначущі поняття. До того ж є Доллі.

— Шкода, — сказав він, але в його голосі не відчувалося жалю.

— Це хіба що ти здумаєш зі мною одружитися, — сказала Нелл, виклично блиснувши очима.

— Та нізащо в мільйон років!

— А чому це? — спитала вона вимогливим тоном, зачеплена за живе.

— Ти — надто колюча й агресивна, а я — не той чоловік, котрий згладжуватиме твої гострі кути. Я віддаю перевагу лагіднішим жінкам.

— І ти вже вибрав собі саме таку жінку?

— Ні. Жінок не вибирають. Жінки вибирають.

Відчувши до нього симпатію, вона нахилилася вперед.

— Так, гадаю, ти маєш рацію.

— А що ж сталося з тим хлопцем, якого ти вподобала?

— О, то було так давно, мені було лише шістнадцять. Його мало шляк не трафив, коли він дізнався, що я така молода. Тому я швидко вшилася, доки багаття не розгорілося.

— А чи можна знову викресати іскру?

— Ні, особливо тепер, коли тато загинув. Я буду як зрадниця.

— Як так?

— Цей хлопець виявився лейбористом з парламенту Нового Південного Уельсу. Аж зі штанів вистрибував від свого соціалізму, як і татко — від свого капіталізму. — Вона зітхнула, і на її обличчі з’явився замріяний вираз. — Та все ж він мені подобався! Набагато менший на зріст, аніж ти, але він би дав тобі чортів на рингу, точно кажу.

— Це хіба що тоді, — посміхнувся Лі, — якби він навчився всіх отих китайських штучок, яких ти навчилася для самозахисту.

Остання воля й заповіт Александра були новими документами, зробленими лише через два дні після смерті Анни — тобто до зізнання Лі, що стало для нього великим полегшенням. За все, що було в заповіті, Лі не міг винуватити себе, хоча його дивувало: чому Александр не змінив його, коли дізнався про зв’язок Лі з його дружиною? Шість із семи акцій «Апокаліпсис Ентерпрайз» відходили до Лі; сьома залишалася Рубі, і це означало, що тепер усі тринадцять акцій підприємства розподілялися таким чином: сім — Лі, дві — для Рубі, дві — для Суня, і дві — для Констанції Дьюї. Лі ставав головним акціонером та безсумнівним босом.