Колін Маккалоу - Дотик

Двоє дротів лежали на землі, і їхні оголені мідні кінці блищали в рожевуватому світлі лампи. Александр поставив лампу і взяв дроти у кожну руку.

— Краще так, аніж жити у старості та приниженні, всцикаючись у штани, — сказав він і з несамовитою радістю з’єднав проводи.

Увесь тунель здригнувся, наче вулкан, камінюччя розлетілося на триста ярдів, і гора, смертельно поранена в точці, що знаходилася на відстані одинадцять футів поза твердою поверхнею лави, важко осіла вниз, розірвана і піднята угору потужним вибухом. Перша вибухова хвиля зі свистом пронеслася тунелем, а слідком за нею почувся страшенний гуркіт; людей у галереї затрясло, як горох у банці; усе засипало дрібними уламками, піднялися клуби густого пилу, які шугонули аж до копрів, а потім через відвальний тунель вирвалися зі штольні. Гуркіт почувся аж у Кінросі та на вершечку гори. Але коли він стих і Лі, відчуваючи дзижчання у вухах, підвівся на ноги, він побачив, що галерея лишилася неушкодженою. Верещали зовнішні сирени, а з міста вже бігли люди.

— Господи, невже стався обвал?! Скільки людей загинуло, скільки тунелів засипало тонами камінюччя?

Спершу треба було оцінити завданий ущерб; коли Лі, гірничі інженери та контролери здійснили огляд, виявилося, що нічого не обвалилося, окрім тунелю номер один. Ніде більше не було ані тріщини в підпорці, ані дірки в брезентовому покритті, ані вигину в рейках для вагонеток. Уся сила вибуху обмежилася тунелем номер один.

«Цей чоловік — просто геній», — похмуро подумав Лі, коли вони з Самерсом пройшли стільки в тунель номер один, скільки змогли: приблизно дев’яносто футів, що залишилися з колишніх тисячі. Александр так розташував заряди, щоб вчинити максимум руйнування в мінімумі простору. Жодна частина шахти «Апокаліпсис» не постраждала, окрім її найстарішого тунелю.

«Старий добрий тунель номер один. Він мене любить, старий чорт».

Самерс завивав, як мала дитина, майже всі робітники в галереї плакали, але Лі не плакав. Поки Прентіс та інші наглядачі готувалися до того, щоб відкопати Александра, Лі непомітно підійшов до вибухового пристрою і висмикнув кабель, що з’єднував його з генераторною будкою. Перевернувши пристрій, він відкрутив донну пластину і побачив, що вдіяв Александр.

«Ти ж завжди хотів розібратися, в чому полягає трюк, еге ж? — Ніхто його не бачив; Лі зняв перемичку і засунув її до кишені своїх брюк, а потім знову приґвинтив кришку. — Коли кому-небудь здумається перевірити пристрій і випробувати його в лабораторії, то він працюватиме бездоганно, як годинник. Б’юся об заклад, що ти навмисне влаштував так, що саме я виявлю оцей трюк. Бо ти, Александре Кінрос, хотів загинути в нещасливому випадку — ну, каприз долі, ніхто не винуватий. Я допоможу тобі, я стану учасником змови. Я завинив тобі це і ще багато-багато іншого.

Звісно, вони ніколи його не знайдуть. Він не повертався до галереї, коли стався вибух, а стояв біля поверхні лави з оголеними дротами в руках. Ця гора стала твоєю гробницею, Александре Кінрос. Вона стала твоїм золотим царським мавзолеєм».

— Джиме, — звернувся він до Самерса, який і досі ревів. — Джиме, послухай! Я не можу тут залишатися, треба повідомити жінок. Робітники можуть прокопати тунель на сто футів, не більше. Якщо його не буде в цій сотні, то він загинув. Він однаково загинув, і ми всі це знаємо. Але нехай трохи покопають, так їм стане легше. Я повернуся, як тільки зможу.

І Самерс, який усе життя виконував накази начальства, витер щоки, вишмаркав носа і поглянув на Лі очима, що потонули у сльозах.

— Так, докторе Костеван, я про все потурбуюся.

— Молодець, — сказав Лі і поплескав його по плечу.

«Униз чи вгору? Униз», — вирішив він. Його матір, напевне, першою взнала про чутки, тому їй першою і слід сказати.

Що сказав йому Александр учора, під кінець їхньої розмови? Щось про те, що подумає, як залишити його при собі і водночас звільнити Елізабет. Так, щось на кшталт цього. Але ж хто міг подумати, що він прийме саме таке рішення?! Хто був іще таким безжальним та рішучим, щоб узятися за саму суть справи? Жінки ніколи не дізнаються, що то був не нещасливий випадок, тож Елізабет не відчуватиме провини, а Рубі — ненависті. «Якщо моя мати дізнається, що він покінчив життя самогубством, вирішивши, що це — найкращий вихід із ситуації, то вона до скону ненавидітиме Елізабет. А це означало б іще одне джерело проблем. Тому все, про що ми говорили з Александром, так і залишиться нашою таємницею. Він загинув у шахтній аварії, які трапляються увесь час. О, скільки про це говоритимуть! Як же ж сталося, що вибухнули заряди, коли не було струму? Чому вибух вийшов таким потужним? Чому Александр нікого не пустив до тунелю номер один? Але ніхто не знатиме достеменно, ніхто — окрім мене та Александра».