Колін Маккалоу - Дотик

— Не буде смертельно, якщо твою зовнішність зробити дещо викличною, сексуально привабливою, — сказала Рубі, підкурюючи сигару.

— Це буде смертельним для тебе, — відрубала Нелл.

— Не уникай теми, Нелл. Знаєш, у чім проблема? Усе дуже просто. Ти намагаєшся перетворити себе на чоловіка.

— Ні, я якраз намагаюся нагадати всім, що я жінка.

— Щось у тебе не дуже виходить. Скільки тобі років?

— На Новий рік буде двадцять два.

— І досі незаймана — можу присягнутися.

Нелл почервоніла як буряк; її губи витягнулися в ниточку.

— А це не ваше собаче діло, тітонько Рубі! — відрізала вона.

— Та ні, це моє діло, міс Медицино. Ти прекрасно знаєш, як виглядають органи людського тіла, як вони функціонують. Але ти й поняття зеленого не маєш, що таке життя, бо ти зовсім не живеш. Ти — трудоголік, Нелл. Машина. Я не сумніваюся, що ти талановита у всьому, що дарує радість і користь твоїм викладачам. Я впевнена, що вони мимоволі поважають тебе, незважаючи на твою стать. Ти прогризла свій шлях до обраної кар’єри так, як твій батько прогриз оцю гору. Кожного дня ти бачиш смерть, ту чи іншу трагедію. Потім ти йдеш додому у свою квартиру в районі Гліб — а там на тебе чекає твоя сестра, яка помирає. Іще одне страхіття. Однак ти не живеш власним життям. І якщо ти не житимеш власним життям, Нелл, тобі завжди бракуватиме розуміння своїх пацієнтів, хоч якою б співчутливою та доброю ти до них не була. Ти можеш пропустити один малесенький нюанс у тому, що вони тобі скажуть, один невловимий людський фактор, невідомий тобі, — і ти ризикуєш помилитися з діагнозом.

Яскраві блакитні очі поглянули на Рубі ошелешено і знічено, наче перед ними щойно ожила статуя. Але Нелл нічого не сказала, і вуглинки її гніву швидко згасли в холодному каміні реальності.

— Дорогенька Нелл, не ховайся в оболонку, настільки чоловічу, що вона зрештою зруйнує твою кар’єру. Я згодна з тим, що твоя одіж є бездоганно зручною для роботи в лабораторії та шпиталі, але вона аж ніяк не личить молодій енергійній жінці, якій слід пишатися своєю жіночністю. Ти розбила бар’єри, здолала перешкоди, але навіщо ж дарувати отим недолугим йолопам чоловікам перемогу, стаючи такою, як вони? Потім ти почнеш носити брюки — згодна, за деяких обставин вони бувають дуже зручні, — але ти не зможеш відростити собі прутень, хоч скільки б чоловічої енергії в тобі не було. Тому зміни дещо у своєму житті, поки не стало запізно. Тільки не кажи мені, що на факультеті не влаштовуються вечірки та бали, бо саме вони є тією нагодою, коли ти зможеш продемонструвати отим вилупкам, що ти — жінка! Нагадай їм про це, Нелл! А практичну одіж притримай для практичних справ. Можеш зустрічатися з кількома хлопцями, навіть якщо не всі вони тобі подобаються. Гадаю, ти зможеш від них відбитися, якщо хтось із них стане надто нав’язливим. Проживи всі оті страшні сумніви та самокопання, коли роман руйнується і ти починаєш думати, що це ти винувата, а не він. Дивишся у дзеркало і плачеш. Ось що таке жити життя.

У роті Нелл пересохло; вона облизала губи і тільки й мовила:

— Я зрозуміла. Ви маєте рацію, тітонько Рубі.

— Не треба більше звати мене тітонькою, віднині я для тебе — просто Рубі. — Вона простягнула руки, стиснула і розтиснула пальці і незадоволено витріщилася на них. — Сьогодні пальці мене не слухаються, — мовила вона. — Зіграй за мене сьогодні, Нелл. — Вона зітхнула. — Але не Шопена, трохи Моцарта.

Нелл не закинула гру на фортепіано, бо то було її єдиною втіхою. Тому вона посміхнулася Рубі і рушила до фортепіано — щоб у своєму жахливому коричневому платті скласти компанію веселому Моцарту і угорському цигану Лісту. Згодом до неї приєдналася Рубі, щоб поспівати оперні дуети, і вечір закінчився тим, що всі гості з ентузіазмом виспівували їхні улюблені пісні, від «Катлін, я знову відведу тебе додому» до «Двох дівчаток в голубому».

Тож коли на Новий рік настав день народження Нелл, вона надягнула шифонову сукню. Вона була їй трохи короткувата, але стильні бузкові туфлі Рубі та її шовкові панчохи перетворили цей недолік у перевагу: та частина ніг Нелл, що виглядала з-під сукні, була красивою і привабливою. Зачіску їй зробили так, щоб вона пасувала довгастому обличчю, а на її граціозній шиї поблискували аметисти, які їй дала Елізабет. Задоволена такою трансформацією, Рубі з захопленням дивилася на отетеріле від здивування обличчя Донні Вілкінса і на радість, якою світилося обличчя Александра. «Молодець, Нелл! Ти таки встигла врятуватися в останній момент. Хотіла б я, щоб Лі дивився на тебе так, як дивиться Донні, але він очей не зводить з твоєї матері. Господи, який жах!»