Колін Маккалоу - Дотик

Елізабет не втрималася і посміхнулася.

— З такими жартами — краще до Рубі, — мовила вона, але без сарказму.

— А як ти гадаєш, звідки я взяв цей жарт? Але вона пішла іще далі: каже, уяви собі захват дівчат, коли вони побачать чоловічі достоїнства, що проглядатимуть крізь мокру тканину купальних костюмів!

— Фе, яка гидота! — розсміялася Елізабет. — Так незабаром і жодної таємниці не залишиться.

Александр змонтував також на протилежних кінцях горища великі вентилятори, які всмоктували прохолодне повітря і виштовхували повітря гаряче. Елізабет була вражена досягнутим результатом, який відчувався навіть на першому поверсі. Звісно, готелю «Кінрос» було приділено в цьому плані не менше уваги, ніж усім великим будівлям; планувалося також оснастити вентиляторами всі будинки, де був хоч невеличкий проміжок між стелею та дахом, де можна було б принаймні проповзти. Підприємство «Апокаліпсис» субсидувало вартість струму для міста, тому такі плани були цілком здійсненними. Він ніколи не заспокоїться, цей Александр, завжди шукатиме якісь удосконалення та нові рішення, нові підходи. Але чи буде Лі таким самим, коли Александра не стане?

Елізабет і справді не знала відповіді на це запитання. Утім, то було справою далекого майбутнього, до зустрічі якого вона вже добре підготувалася. Доллі виросте й вийде заміж, і тоді тут її вже нічого не триматиме. Нарешті! Нарешті! — вона буде вільною поїхати куди їй заманеться, і вона знала, куди поїде, — на Італійські озера. Щоб жити там у мирі та спокої.

На Різдво приїхала додому Нелл.

Її зовнішність шокувала матір та батька. Обшарпана й занедбана! Жахливі плаття стали іще жахливішими: абсолютно безформні, із запраної бавовни, тусклих брунатних та сірих кольорів. Кольорів, які їй не пасували, не відтінювали вражаючу блакить її очей, матовість її шкіри. У неї навіть туфель не було — лише грубі черевики на пласкій підошві, які зашнуровувалися високо, аж до щиколоток. На ній були товсті коричневі бавовняні панчохи, бавовняна білизна, а також короткі бавовняні рукавички. І єдиний капелюх — китайський, у яких ходили робітники-кулі.

— Ми з тобою дуже схожі, за винятком зросту, — сказала Елізабет удень на Різдво, коли на святкову вечерю до них мав завітати цілий натовп гостей. — Я маю зовсім нове шифонове плаття, яке на тобі прекрасно сидітиме, а Рубі вже послала туфлі, бо каже, що у вас однаковий розмір ноги. А також шовкові панчохи. Корсет тобі не потрібен — нова мода не вимагає наявності корсетів, якщо вони тобі не подобаються. Ой, Нелл! Тобі буде так гарно в цьому бузковому шифоні! Ти в ньому пливтимеш, а не йтимеш. Я відразу ж це помітила.

— Це тому, що я ходжу, не виляючи стегнами та сідницею, — відповіла Елізабет її дитина, анітрохи не вражена обновками. — Це я називаю «дисциплінована хода». Не можна ходити по шпитальній палаті, погойдуючи стегнами, — бо перший же ПЛС тебе розіпне.

— ПЛС?

— Почесний лікар-спеціаліст — великі цабе на приватній практиці, яким розподіляють лікарняні ліжка. Можеш собі уявити? — обурено мовила Нелл. — У фойє Шпиталю принца Альфреда я бачила десятки скупчених чоловіків, жінок та дітей, які чекають на ліжко, а там — лише одне ліжко в наявності, бо ПЛС притримують їх для тих пацієнтів, що платять! Дехто з бідняків помирає, так і не дочекавшись своєї черги.

— Та невже? Який жах! — дещо награно обурилася Елізабет. І знову повернулася до попередньої теми. — Надягни бузковий шифон, Нелл, будь ласка! Порадуй свого батька!

— Чорта з два я його надягну! — злобно вишкірилася Нелл.

Вона й на вечорі не зробила ані найменшої спроби бути приязною та доброзичливою; Елізабет посадила з одного боку від неї Лі, а з другого — Донні Вілкінса, сподіваючись, що коли все інше не спрацює, то вони принаймні зможуть утрьох поговорити про гірничовидобувний бізнес. Але Нелл видавалася такою химерною, такою непоказною, такою… схожою на мужчину…

Саме Рубі взялася за суть справи, щойно гості встали з-за столу і подалися до великої вітальні. Сама вона мала приголомшливий вигляд в ігристому платті з апельсинового шовку та схожими на ремінці золотими пряжками з бурштином. Нелл завжди її любила і тому не стала заперечувати, коли та підтягнула до себе двійко крісел, заштовхала до одного з них Нелл, а сама плюхнулася у друге; зелені очі Рубі аж наче трохи пожовтіли від великої кількості жовтогарячого золота. Її фігура, як підмітила своїм фаховим медичним поглядом Нелл, знову повернулася до бездоганних форм після нетривалого вибуху зайвої ваги; навряд чи Рубі судилося померти від апоплексичного удару. Здавалося, що Рубі розробила свій власний секрет безсмертя і не збиралася помирати взагалі.