Мері Елізабет Додж - Срібні ковзани

Ганс спалахнув, побачивши, як сльози навертаються на очі Гретель.

«Моя сестра не скаржилася на холод, але погода дійсно нестерпна». І він сумно подивився на Гретель.

«Дарма», підтвердила вона. «Мені часто тепло – а коли катаюся, то й зовсім жарко. Ви занадто добрі, юфроу [11] Панночка, пані; у ввічливому зверненні було б jongvrowe – прим. автора. , Якщо думаєте про мене».

«Ні-ні», заперечила Хільда, незадоволена своєю відповіддю. «Я безтурботна, жорстока, але я і не думала тебе чимось образити. Я хотіла просто запитати – маю на увазі, якщо – «І тут Хільда, підходячи до суті справи, запнулася перед погано одягненими, але благородними дітьми, яким вона так хотіла надати допомогу.

«У чому справа, пані?» нетерпляче вигукнув Ганс. «Якщо я можу що-небудь для вас зробити, —»

«Ні-ні», розсміялася Хільда, проганяючи збентеження. «Я лише хотіла поговорити з вами про велике змагання. Чому б вам не взяти у ньому участь? Ви обоє добре катаєтеся, і місця безкоштовні. Кожен може записатися і боротися за головний приз».

Гретель сумно подивилась на Ганса, який обсмикнувши шапку, шанобливо відповів:

«Ах, юфроу, навіть якщо б ми і могли взяти участь, то зробили б лише кілька кроків. Ви ж бачите, що наші ковзани – тверді шматки дерева». – Він продемонстрував свій черевик – «незабаром вони стануть зовсім сирими, прилипнуть до льоду, і ми будемо спотикатися».

Очі Гретель весело заблищали, коли вона згадала про ранкову оказію Ганса, і дівчинка, червоніючи, боязко пробурмотіла, «О, ні, ми не зможемо взяти участь у змаганні, але чи можна нам, пані, хоч поспостерігати за ним?»

«Звичайно», відповіла Хільда, доброзичливо дивлячись на два серйозних дитячих обличчях і від усієї душі шкодуючи про те, що витратила так багато своїх кишенькових грошей, отриманих у цьому місяці, на мережива і вбрання. У неї залишилося всього лише вісім кварт’є [12] Дрібна срібна монета в чверть гульдена, чи десять американських центів – прим. автора. , яких ледве вистачило б на одну пару ковзанів.

Окинувши поглядом дві пари таких різних ніг і сумно зітхнувши, вона запитала:

«Хто з вас краще катається?»

«Гретель», швидко відповів Ганс.

«Ганс», одночасно з ним сказала Гретель.

Хільда посміхнулася.

«Я не можу купити вам обом по парі ковзанів, навіть одну хорошу пару, але от, тримайте вісім кварт’є. І між собою вирішите: у кого з вас більше шансів на перемогу, тому й купите ковзани. Шкода, що я не можу дати більше. Ну все. До зустрічі! «Хільда вручила гроші враженому Гансу і, похитавши головою і посміхнувшись, швидко понеслась до своїх товаришів.

«Юфроу! Юфроу ван Глек!» кликнув Ганс гучним голосом, марно намагаючись наздогнати її, так як один з його ремінців розв'язався.

Хільда повернулась, однією рукою закриваючи очі від сонця, і Гансу здалося, ніби вона ширяє в повітрі, підходячи до нього все ближче і ближче.

«Ми не можемо взяти ці гроші», задихаючись, сказав Ганс», хоча знаємо, що Ви це зробили від усього серця».

«Ну чому ж?» спалахнувши, запитала Хільда.

«Тому» відповів Ганс, поклонившись, немов клоун, і одночасно окинувши її поглядом гордого принца, спрямованого на царствену дівчинку, «що ми не заробили їх».

Хільда була кмітливою. Вона давно помітила чарівний дерев'яний ланцюжок на шиї у Гретель.

«Ганс, виріжте мені з дерева такий ланцюжок, як у вашої сестри».

«З великим задоволенням, пані. У нас вдома є біла деревина, прекрасна, як слонова кістка; завтра ж вона буде у вас» І Ганс поспіхом спробував повернути їй гроші.

«Ні-ні», рішуче заперечила Хільда. «Ці гроші – незначна плата за ланцюжок». І вона метнулася, випереджаючи найшвидших ковзанярів.

Ганс провів її довгим, здивованим поглядом; і зрозумів, що їй марно було суперечити.

«Ну добре», пробурмотів він, чи то про себе, чи то вголос своїй відданій тіні, Гретель. «Я буду працювати не покладаючи рук, і сидіти до півночі, якщо мати дозволить палити свічу, але ланцюг зроблю. Ми можемо залишити ці гроші собі, Гретель».

«Яка ж славна пані!» вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. «Гей, Ганс, а не дарма ж лелека оселився на нашому даху минулого літа, а? Пам'ятаєш, як мама сказала, що він принесе нам удачу і як вона плакала, коли Янзоон Кольп застрелив його? І вона сказала, що він цим накликає на себе масу неприємностей. І ось нарешті удача посміхнулася нам! Тепер, Ганс, якщо мама відправить нас завтра в місто, ти зможеш купити нові ковзани на ринку».