Елізабет Костова - Історик

Переклад з англійської: Elizabeth Kostova «The Historian», A Little, Brown Book, Great Britain, 2005

Дизайнер обкладинки Сергій Ткачов

Я ніколи й гадки не мала віддати цю історію паперові Але нещодавно деякі події змусили мене повернутися до найбільш хвилюючих епізодів життя — мого і найближчих людей. Це історія шістнадцятирічної дівчини та її батька, який колись втратив свого улюбленого куратора, та історія самого куратора й оповідь про те, як усі ми знайшли себе на найтемнішій стежці, що веде назад, в історію. Це оповідь про тих, хто пережив той пошук, і про тих, хто не зміг. Будучи істориком, я зрозуміла, що насправді не всі, хто повертається в історію, можуть пережити це. Проте повернення наражає нас на небезпеку, хоча іноді й сама історія безжально тягнеться до нас своєю темною рукою.

Тридцять шість років, що минули після того, як мені стали відомі ці події, моє життя було порівняно спокійним. Весь свій час я присвячувала дослідженням і випадковим подорожам, студентам і друзям, писала книги на історичні теми, а не про особисте життя, занурилася у справи університету, що став для мене ніби захистом. Досліджуючи минуле, на щастя, я мала доступ до більшості особистих документів, які багато років зберігались у мене. Я поєднувала їх на свій розсуд, щоб виходила суцільна оповідь, яку іноді мені доводилось доповнювати власними спогадами. Хоч я і навела розповіді батька в такій самій формі, як їх почула, все-таки ретельно попрацювала над його листами, частина з яких дещо повторювала вже відомі мені історії.

Щоб найточніше відновити ці джерела, я випробувала кожен можливий спосіб спогаду й дослідження — інколи навіть відвідувала певні місця, аби поновити в пам’яті забуте. Найбільшу втіху мені давали зустрічі (у деяких випадках листування) з тими ученими, які ще були живі та брали участь у подіях, описаних тут. Їхні спогади стали безцінним доповненням до інших моїх джерел, так само, як і спілкування з молодшим поколінням учених.

І останнім джерелом, до якого я зверталась у разі потреби, була моя уява. Я робила це з розважливою обережністю, вигадувала для читача лише те, що було схоже на правду, і лише тоді, коли свідомі припущення могли розставити ці документи в правильній послідовності. Без пояснень я залишала події чи мотиви, яких не могла пояснити, через повагу до їх прихованого змісту. Найдавніші історичні події у цій книзі я досліджувала так само ретельно, як би досліджувала будь-який науковий текст. Погляди на релігійні й територіальні конфлікти між мусульманським Сходом і християнським Заходом можуть бути до болю знайомі сучасному читачеві.

Мені важко належним чином подякувати всім, хто допомагав мені в цих проектах, але хочу назвати принаймні декого: доктора Раду Георгеску з археологічного музею Бухарестського університету, доктора Іванку Лазарову з Болгарської академії наук, доктора Петара Стойчева з Мічиганського університету, чудовий персонал бібліотеки Британського музею, бібліотекарів Рузерфордського літературного музею і Філадельфійської бібліотеки, отця Василія з монастиря Зографу на Святій горі Афон і доктора Тургута Бора зі Стамбульського університету.

Дуже сподіваюся, що, ставши надбанням публіки, ця книга знайде принаймні одного читача, який зрозуміє її саме такою, якою вона є насправді: «cri de coeur» [1] Крик серця (фр.) . Тобі, проникливий читачу, я присвячую цю історію.

Оксфорд, Англія

15 січня, 2008

1972 року мені було шістнадцять років — я була замала, як казав батько, для того, щоб супроводжувати його в дипломатичних поїздках. Йому приємніше було знати, що я регулярно відвідую заняття в міжнародній школі в Амстердамі: тими днями там знаходилась його організація, це місто було моєю домівкою так довго, що я майже забула наше колишнє життя в Сполучених Штатах.