Елізабет Костова: Історик

— Усе було таким… книга дуже стара, усередині там зображення дракона.

Батько випростався, якусь мить сидів нерухомо, а потім помітно затремтів. Це стривожило мене. Якщо почнеться розповідь, то вона буде не схожа на жодну з тих, які він уже переказував. Він поглянув на мене спідлоба — мене вразив його нещасний і сумний вигляд.

— Ти гніваєшся на мене? — тепер я дивилась у свою чашку.

— Ні, люба, — батько глибоко зітхнув, у його голосі почулися нотки горя. Білява, невисока на зріст офіціантка налила ще чаю й залишила нас наодинці, але батькові все одно було важко розпочати.

— Як ти вже знаєш, — сказав батько, — перед тим як ти народилась, я працював професором в одному американському університеті. Щоб стати професором, я багато років учився. Спочатку я хотів вивчати літературу. Але згодом зрозумів, що правдиві історії подобаються мені значно більше, ніж вигадані. Усі літературні оповідання, які я читав, спонукали мене досліджувати історію. Зрештою я покинув літературну справу. І дуже радий, що тебе теж більше цікавить історія.

Одного весняного вечора, ще аспірантом, я працював у своїй кімнаті в університетській бібліотеці, сидів сам серед безлічі книг. Підвівши голову від роботи, я помітив, що хтось забув книгу, обкладинки якої я ніколи не бачив серед своїх підручників на полиці над моїм столом. На корінці цієї нової книги був зображений красивий маленький дракон, що здавався зеленим на побляклій шкіряній палітурці.

Я не пригадував, щоб бачив цю книгу тут чи ще десь, тому взяв її й став розглядати, ні про що не думаючи. М’яка палітурка, поблякла шкіра, сторінки усередині були досить старі. Книга сама розкрилася посередині. На розвороті я побачив малюнок дракона з розгорнутими крилами й довгим закрученим хвостом; чудовисько було розлютоване, кігті стирчали. У пазуристих лапах дракона був прапор із написаним на ньому готичними літерами одним словом: «DRAKULYA».

Я відразу впізнав це слово й подумав про роман Брема Стокера, якого тоді ще не читав, згадав походи в кіно в дитинстві, де Бел Лугоші нависав над білою шиєю якоїсь акторки. Але слово було написано по-стародавньому, та й книга була дуже давньою. До того ж я був студентом, якого надзвичайно цікавила історія Європи. Подивившись ще кілька хвилин на книгу, я згадав дещо. Слово походило з латинського «dragon», або «devil», — це було почесне звання Влада Тепеса («Проколюючого»), правителя князівства Валахія в Карпатах, який з неймовірною жорстокістю катував своїх підлеглих і військовополонених. Тоді я вивчав Амстердам, торгівлю сімнадцятого сторіччя, і не розумів, яким чином ця книга могла опинитися серед моїх підручників. Мабуть, вирішив я, хтось випадково залишив її там: наприклад, той, хто вивчав історію Центральної Європи або феодальну символіку.

Я перегорнув останні сторінки: коли цілий день сидиш за книгами, то кожна нова здається тобі другом і спокусою. На мій превеликий подив, усі ці старовинні, гарні аркуші кольору слонової кістки були зовсім чисті Не було навіть сторінки з назвою, і, звичайно ж, не подавалося жодної інформації про те, де й коли було надруковано книгу, жодних карт, форзаців або ілюстрацій. Не було там ані печатки університетської бібліотеки, ні картки, ні ярлика.

Я розглядав книгу ще кілька хвилин, потім поклав її на свій стіл і зійшов на перший поверх до каталогу. Я справді знайшов тематичну карту «Влад III (Тепес), Валахія, 1431–1476, див. Валахія, Трансільванія, Дракула». Я вирішив спочатку перевірити карту: виявилося, що Валахія й Трансільванія — це два давніх регіони сучасної Румунії. Трансільванія була схожа на більш гірський район, на південному заході вона межувала з Валахією. У книгосховищі я знайшов єдине у бібліотеці першоджерело на цю тему, невеликий дивний переклад англійською мовою якихось памфлетів про «Дракулу», датований 1890 роком. Оригінал памфлетів був надрукований у Нюрнберзі в 1470 й 1480 роках. Згадавши про Нюрнберг, я аж похолов: лише кілька років тому я ретельно вивчав суд над нацистськими лідерами. Я був занадто молодий, мені не вистачило одного року до призовного віку, щоб потрапити на війну, як вона закінчилася, і я стежив за наслідками з усією люттю людини, що запізнилась. На томику з памфлетами був фронтиспіс, грубе зображення людської голови й плечей, це був чоловік з товстою шиєю, напівзаплющеними темними очима, довгими вусами, на голові в нього був капелюх із пером. Зображення здавалось напрочуд живим, незважаючи на примітивну техніку виконання.