Елізабет Костова - Історик

Я знав, що мені треба продовжувати працювати, але не зміг втриматися й прочитав початок одного з памфлетів. Це був список деяких жорстоких злочинів Дракули проти власного народу й також проти інших груп. Я можу переказати з пам’яті, про що там ішлося, але, напевно, не буду — занадто вже це жахливо. Я закрив маленький томик і повернувся до свого столика. Сімнадцяте сторіччя цілком поглинуло мою увагу майже до півночі. Дивну книгу я закрив і залишив на своєму столі, сподіваючись, що господар знайде її наступного дня, після чого пішов додому спати.

Уранці мені треба було йти на лекцію. Я був утомлений після недоспаної ночі, але коли закінчилися заняття, випив дві чашки кави й повернувся до дослідження. Старовинна книга все ще лежала на моєму столі, розкрита на тій сторінці, де був зображений цей великий страшний дракон. Після безсонної ночі й міцної кави я інакше подивився на цю справу. Як писали в старих романах, у мені щось здригнулось. Я знову поглянув на книгу, цього разу уважніше. Малюнок у центрі явно був гравюрою, можливо, середньовічний дизайн — чудовий зразок виробництва книг. Я подумав про те, що книга може бути коштовною в грошовому еквіваленті і, можливо, дорогою для якогось студента, бо стало очевидно, що книга не є власністю бібліотеки.

У тому настрої, у якому я перебував, мені не сподобалася ця книга. Я нетерпляче закрив її, беручись до роботи, і до пізнього вечора я писав про купецькі гільдії. Виходячи з бібліотеки, я зупинився біля приймального стола й передав книгу одному з бібліотекарів, який пообіцяв, що покладе її у відділ знахідок.

Наступного ранку о восьмій, коли я підійшов до свого місця, щоб ще попрацювати над розділом, на моєму столі знов лежала та сама книга, відкрита на тій самій єдиній і моторошній ілюстрації. Я був роздратований: можливо, бібліотекар не зрозумів мене. Я швидко поставив книгу на свою полицю, цілий день працював, не дозволяючи собі навіть подивитися на цю книгу. Пізно ввечері я мав зустрітися зі своїм науковим керівником. Збираючи свої записи, я забрав і цю дивну книгу. Це було більше схоже на імпульс, адже я не збирався брати її, але професорові Россі дуже подобалися історичні таємниці, і я подумав, що ця книга потішить його. Можливо, зі своїми широкими знаннями історії Європи він зможе визначити, звідки вона.

Зазвичай ми з Россі зустрічалися після його вечірніх лекцій, але я полюбляв заходити в аудиторію до закінчення лекції, щоб подивитися на нього в дії. У цьому семестрі він читав курс з історії Стародавнього Середземномор’я. Я потрапив на кінець декількох лекцій — кожна чудова й драматична, прикрашена його ораторським талантом. Я сів на задніх рядах саме тоді, коли Россі закінчував дискусію про те, як сер Артур Еванс відновлював мінойський палац на Криті. У залі було темно: побудована в готичному стилі аудиторія вміщувала п’ятсот студентів. Тиша була схожа на церковну. Ніхто не рухався, погляд кожного був прикутий до суворої постаті попереду.

Россі стояв один на освітленій кафедрі. Іноді він ходив туди-сюди, уголос обмірковуючи ідеї так, ніби перебував у власному кабінеті. Іноді він раптом зупинявся, уважно дивився на студентів, різко жестикулював і робив вражаючу заяву. Він ігнорував кафедру, нехтував мікрофонами, ніколи не використовував записи, зрідка показував слайди, стукаючи по величезному екрану указкою, щоб звернути на щось особливу увагу. Іноді він так збуджувався, що підносив обидві руки й майже бігав по кафедрі. Існувала легенда про те, як одного разу він упав з кафедри, перебуваючи в захваті від розквіту демократії в Греції, але одразу ж звівся на ноги, не упустивши при цьому ані частини лекції. Але я не зважувався запитати його про те, чи було так насправді.

Того дня він був у меланхолійному настрої, ходив туди-сюди, закинувши руки за спину.

— Сер Артур Еванс, прошу запам’ятати, відновив Кноський палац царя Міноса, частково ґрунтуючись на тому, що він там знайшов, а також за допомогою своєї уяви, власного бачення мінойської цивілізації. — Він глянув на арку над нами. — Записи були неточними, він мав справу переважно з таємницями. Замість того щоб дотримуватися точності, він використовував свою уяву, аби створити надзвичайний замок, зробивши чимало помилок. Чи мав він рацію?

Він замовк і задумливо подивився на море скуйовджених голів і чубів, на потерті куртки й чесні відкриті обличчя молодих людей (слід зазначити, що в той час студентами такого університету могли бути тільки юнаки, хоч ти, донечко, зараз зможеш вступити туди, куди захочеш). П’ять сотень пар очей запитливо дивилися просто на нього.