Теодор Драйзер - Сестра Керрі

– Бачите он того суб’єкта? – кивнув Герствуд на джентльмена в циліндрі й сюртуку, який щойно ввійшов. Товсті щоки новоприбулого розчервонілися, наче після доброго обіду.

– Ви про кого? – відгукнувся Друе.

– Та он той, у циліндрі, – Герствуд поглядом кивнув у потрібний бік.

– Так, бачу, – Друе недбало, краєм ока, глянув. – Хто він?

– Жюль Уоллес, це відомий спірит.

Друе вже з цікавістю глянув на джентльмена.

– Щось не схоже, що він має справу тільки з духами, правда ж? – усміхнувся він.

– Та хто зна, – відповів Герствуд. – Грошики з цього він має неабиякі, – примружив він очі.

– Я не схильний вірити в ці речі. А ви?

– Бачите, так зразу й не скажеш, – відповів Герствуд. – Може, щось і є за цим? Щодо мене, то я не сушу собі цим голову. А ви нікуди сьогодні не збираєтесь?

– Хочу подивитись «Дірку в землі», – Друе назвав популярний фарс.

– Ну, то вам, мабуть, уже час? Пів на дев’яту, – Герствуд вийняв годинник.

Бар помітно спорожнів. Завсідники розходились – хто у театр або в свій клуб, а хто й до спокусливих насолод (принаймні для таких людей), себто до жінок.

– Бувайте, – сказав Друе.

– Чи не зайдете після вистави? Є дещо вам показати, – втаємничено запросив Герствуд.

– Охоче! – зрадів Друе.

– А може, у вас уже щось передбачається? – спитав Герствуд.

– Абсолютно нічого цієї ночі.

– Тож приходьте.

– Знаєте, у п’ятницю, повертаючись до міста, я познайомився в поїзді із чарівною крихіткою, – підморгнув Друе. – Свіженька, просто персик. Чорт, зовсім забув, треба буде мені обов’язково навідати її до від’їзду.

– Та нехай собі, – сказав Герствуд.

– Та ні, ви бачили б, яка гарненька! – шепнув Друе, намагаючись справити відповідне враження.

– Тож домовились – о дванадцятій? – нагадав Герствуд.

– Гаразд, – кивнув Друе.

Отак Керрі було згадано у такому фривольному й веселому місці. А вона саме тоді, бідна маленька трудівниця, гірко оплакувала свою тяжку долю, що випала їй на початку шляху.

Того вечора Керрі вивчала своїх родичів. Настрій у квартирі був той же. Однак Керрі почувалася інакше, їй розкрилися очі на тих, хто її оточував. Напередодні, бачивши Керрі в піднесеному настрої, сестра сподівалась, що почує жваву розповідь про події першого дня роботи. Гансон, зі свого боку, чекав, що Керрі буде вдоволена.

– Ну що? – жваво спитав він, входячи в їдальню і кидаючи на Керрі запитливий погляд. – Як робота?

– О, хай їй… – простогнала Керрі. – Дуже-дуже тяжка. Мені там не сподобалося…

Її вигляд говорив ясніше за слова – виснажена й розчарована.

– А що то за робота? – спитав він мимохідь, збираючись митися.

– Та на машині… – відмахнулась Керрі.

Було видно, що все це цікавить його тільки з точки зору майбутнього прибутку для власної сім’ї. Він розчарувався: шкода, що Керрі не вдоволена.

Мінні теж стишила завзяття. Шкварчання печені на плиті перестало радувати її, бо Керрі почала скаржитись. Керрі ж сподівалась на затишну атмосферу, де її привітно й співчутливо зустріли б, накривши стіл зі словами: «Не журись! Трохи зачекай, щось ліпше знайдеш». Але ці сподівання розвіялись. Її нарікання тут недоречні, адже, на їхню думку, вона повинна мовчки працювати. Бо має платити за харчі й житло оті чотири долари на тиждень. Отож таке життя не віщувало нічого доброго.

Та й яка з Мінні подруга для Керрі? Вона надто вже зістарілась. Думки її склались, пристосувавшись до умов існування. А Гансон, коли в нього й були якісь приємні чи радісні думки, ніяк їх не виказував. Таке собі внутрішнє життя без ніяких зовнішніх проявів. Мовчазний, як пустка. А в Керрі буяла молода кров і уява. Кохання з його таємницями, залицяння – усе це було ще попереду. Вона залюбки віддавалася мріям: чим би їй хотілося зайнятись, у що вдягтись, в яких місцях побувати. Ось чим була наповнена її голівка. Але з ким було поділитись, в кому б такі думки знайшли би відголос?

Обмірковуючи увесь цей день, вона зовсім забула про Друе. Пересвідчившись, які байдужі ці двоє, вона воліла б, щоб він її забув. Бо навіть і не уявляла, як повелася б із ним і що стала б говорити, якби він прийшов.

Після вечері Керрі переодяглася, причепурилася. Це вже було чарівне створіння з великими очима і сумно стуленими вустами. На обличчі ясно вималювалося все, що вона відчувала: надії впереміш із розчаруванням, пригнічений настрій. Посуд було вже прибрано, і вона поблукала по кімнатах, побалакала трохи з Мінні. Сказала, що хоче спуститися вниз і постояти трохи на повітрі. Якщо Друе прийде, вона стріне його там. І коли вдягала капелюшок, то обличчя вже проясніло і виглядало пожвавленим.