Теодор Драйзер - Сестра Керрі

– Он там сидить такий-то і такий-то…

Цю фразу часто можна було почути, особливо між тими чоловіками, які ще не досягли (але сподівалися досягти) запаморочливих висот, що дозволяли б відвідувати цей ресторан.

У відповідь звичайно можна було почути:

– Та невже?

– Аякже, хіба ви не знали? Ото – директор Великого оперного театру.

Коли він чув ці розмови, то розправляв плечі і продовжував смакувати страви з почуттям власної гідності. У нього й раніше була пиха, а тепер вона неабияк зростала і честолюбство теж. Настане час, і він теж недбало розкидатиме пачки зелених банкнот. Хоча й зараз він може обідати там, де обідають усі ці знаменитості.

З тих же міркувань він полюбляв і бар «Фіцджералд і Мой» на Адамс-стріт. Для Чикаго це був справді розкішний бар. Як і в ресторані «Ректор», сліпуче світло лилося з дорогих люстр. Підлога була викладена строкатою плиткою, а стіни – темними полірованими панелями з дорогого дерева, в яких відбивалися вогні ламп. Вгорі стелю прикрашало барвисте ліплення, що надавало приміщенню дуже ефектного вигляду. Довга стойка потопала у світлі, серед якого виблискувало поліроване дерево, кольорове скло, кришталь, численні пляшки дивовижних форм. Справді, бар був першокласний: з вишуканими ширмами, із добірними винами і чималим вибором усіляких закусок, фруктів і солодощів. Навряд чи краще можна було знайти десь-інде.

У ресторані «Ректор» Друе познайомився з містером Герствудом – управителем бару «Фіцджералд і Мой». То була широковідома в місті людина, що, як казали, досягла успіху в справах. Герствуд цілком виправдовував таку репутацію. Років сорока, трохи огрядний, але ще досить стрункий, з енергійними рухами, він мав солідний і поважний вигляд. Цьому сприяли і дорогий одяг, бездоганні комірці й коштовності, які він носив. Але найбільше – властиве йому почуття власної гідності. Друе відразу ж збагнув, що це особа, з якою варто знатися, і тому не обмежився просто знайомством з ним, але став учащати в бар на Адамс-стріт, коли хотів випити чарчину чи викурити сигару.

Герствуд був досить цікавим чоловіком. У ділових справах він виявляв неабияку спритність і хитрість, при тому справляв на людей добре враження. Становище управителя знаменитим баром робило його досить впливовим. Адже це була значна адміністративна посада, до того ж не контрольована у фінансовому відношенні. Він досяг цього великою наполегливістю й старанністю (причому після багатьох років роботи ще буфетником у дешевій пивній). Тут, у цьому барі, він мав свій маленький кабінет із панелями з різьбленого вишневого дерева. У столі з відкидною кришкою зберігав свої не надто складні ділові папери – рахунки на замовлення, список наявних продуктів і напоїв тощо. Загальне керівництво і фінансові операції здійснювали власники – містер Фіцджералд і містер Мой, – а також касир, який відав виручкою.

Герствуд полюбляв походжати туди й сюди баром – у елегантному костюмі, пошитому в найкращого кравця з імпортного матеріалу, у вишуканому жилеті якого-небудь новітнього фасону; на пальці виблискував перстень з солітером, у галстуку – блакитний діамант; з масивного золотого ланцюжка звисав оригінальний брелок і годинник найновішої марки з гарним візерунком. Він міг кинути: «Привіт, друже!» комусь із сотні акторів, комерсантів, політичних діячів і взагалі відомих у місті людей. Може, цим почасти пояснювався його успіх. Він виробив тонку шкалу приязної люб’язності, що починалася сухим «Добридень» – то на адресу усілякої дрібноти: службовців, які одержували п’ятнадцять доларів на тиждень, але, часто відвідуючи бар, мали честь знати Герствуда, аж до вигуку: «Привіт, друже, як ви почуваєтеся?» Так він звертався до відомих чи багатих осіб, які його знали і були теж приязні з ним. Однак існувала ще одна група відвідувачів, надто багатих чи уславлених. До цих він не насмілювався звертатись фамільярно; з ними він тримався з професійним тактом, із поважною шанобливістю. Це мало завоювати їхню прихильність, не принижуючи притому його власної гідності. Нарешті, було ще кілька завсідників, не заможних, але й не бідних, уже відомих, але ще не славетних, з якими Герствуд просто приятелював. 3 цими завсідниками він розмовляв охоче і на серйозні теми. Любив він також і розважитися іноді: відвідував перегони, театри, спортивні змагання деяких клубів. Він тримав маленький екіпаж; мешкав зі своєю родиною в досить ошатному будинку в Північному районі, неподалік Лінкольн-парку. Коротше кажучи, це був такий собі типовий представник вищих класів Америки, десь на один щабель нижче за грошових тузів.