Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Він помовчав і додав:

– Я хотів би побалакати з вашим знайомим.

– Це розповіла його дружина, – пояснив Меллоу.

– Атож, – сказав священик, – але мені цікаво не те, що вона розповіла, а те, про що він промовчав.

– По-вашому, він знає ще щось? – зацікавився Меллоу.

– Мені здається, він знає більше, ніж сказав, – підтвердив слуга Божий. – Ви кажете, що він не може пробачити тільки грубощі до його дружини. Цікаво, що ж ще він має дарувати?

Священик встав, обтрусив мішкувату сутану і пильно поглянув на свого молодого співрозмовника. Потім узяв стару парасольку, старий капелюх і швидко, хоча і незграбно, пішов вулицею.

Минувши багато вулиць і площ, він дістався гарного старовинного будинку і спитав слугу, чи не можна провідати лорда Аутрема. Незабаром його провели в кабінет, де серед книг, мап і глобусів високий генерал із чорними вусами цмулив довгу темну сигару і встромляв шпильки в одну з карт.

– Даруйте мені мою нахабність, – почав священик. – Я до вас без запрошення припхався. Але мені треба побалакати про одну приватну справу, щоб вона й залишилася приватною. Як це не прикро, але декотрі люди можуть зробити її суспільною. Знаєте сера Джона Кокспера?

Темні вуса приховали посмішку господаря, але в темних його очах щось блиснуло.

– Всі його знають, – зауважив лорд Аутрем. – Та я не дуже близько з ним знайомий.

– Як би там не було, – посміхнувся патер Браун, – всі зрозуміють, що саме знає він, якщо вважатиме за потрібне про це повідомити. Мій приятель, пан Меллоу, сказав, що сер Джон має намір надрукувати цілу серію антиклерикальних статей. «Ченці і маркіз» або щось подібне.

– Цілком можливо, – визнав господар, – але до чого тут я? Чому ви прийшли до мене? Маю попередити, що я переконаний протестант.

– Я дуже люблю переконаних протестантів, – сказав священик. – А до вас прийшов тому, що хочу дізнатися правду. Вірю, що ви не збрешете. Сподіваюся, я не грішу проти милосердя, якщо не так упевнений у правдивості сера Джона.

Темні очі знову засвітилися, але господар промовчав.

– Генерале, – вів далі мову патер Браун, – уявіть собі, що Кокспер збирається публічно зганьбити вашу країну і ваш прапор. Уявіть, що він торочить, ніби ваш полк утік із поля бою або ваш штаб підкуплений. Невже ви стерпите, невже не захочете будь-якою ціною з’ясувати правду? Я солдат, як і ви, я також служу в армії. Її ганьблять, на неї зводять наклеп, я впевнений в цьому, але не знаю, який вогонь породив цей мерзенний дим. Засудите мене за те, що я хочу це з’ясувати?

Солдат мовчав, і священик сказав ще:

– Меллоу повідомив мені те, що чув. Не сумніваюся, що чув він не все. Чи знаєте ви ще щось?

– Ні, – сказав господар. – Не можу розповісти вам більше нічого.

– Генерале, – наполягав патер Браун і широко посміхнувся, – ви назвали б мене єзуїтом, якби я спробував так вивернутися.

Тоді господар засміявся, але відразу насупився.

– Ну, гаразд, – промовив він, – я не хочу розповісти вам. Що ви на це?

– Я сам розповім вам, – лагідно промовив священик.

Темні очі пильно дивилися на гостя, але блиску в них не було.

– Ви змушуєте мене, – продовжував патер Браун, – підозрювати, що все було складніше. Переконаний, що маркіз так сильно страждає і так ретельно ховається не тільки від любові до побратима. Не вірю, що священики хоч якось із цим пов’язані. Гадаю навіть, що він не звертався до Бога, а просто намагається полегшити совість щедрими пожертвами. Але одне знаю точно: він не просто останній жалісливець. Якщо хочете, я скажу вам, що саме мене в цьому переконало. По-перше, Джеймс Мейр мав намір одружитися, але чомусь не зробив це після смерті Моріса. Чи стане порядна людина кидати жінку з горя за померлим товаришем? Швидше він буде шукати у ній розради. У будь-якому разі, він пов’язаний, і смерть друга ніяк не звільняє його від обітниці.

Генерал кусав темний вус. Темні очі дивилися насторожено і навіть тривожно, але він не промовив ані слова.

– По-друге, – не вмовкав священик, похмуро дивлячись на стіл, – Джеймс Мейр запитав наречену та її подругу, чи здатна жінка встояти перед Морісом. Спало їм на гадку, що може означати таке запитання?

Генерал підвівся і став міряти кроками кімнату.

– А, дідько… – сказав він без особливого запалу.

– По-третє, – продовжував патер Браун. – Джеймс Мейр дуже дивно горює. Він не в змозі чути про брата, бачити його портретів. Так буває, не сперечаюся. Це може означати, що спогад занадто болісний. Та може означати й інше.