Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Довго ще будете мене мучити? – спитав господар.

– По-четверте і по-п’яте, – спокійно чеканив священик, – Моріса Мейра не ховали або ховали дуже скромно, поспіхом, хоча він і належав до знатного роду. А брат його, Джеймс, негайно виїхав за кордон, ніби втік на край світу. Тому, – всі так само спокійно продовжував він, – коли ви звинувачуєте мою віру і протиставляєте їй чисту та досконалу любов двох братів, я дозволю собі припустити…

– Годі, – сказав лорд Аутрем. – Я розповів, що можу, щоб ви не думали найгіршого. Знайте хоча б одне: поєдинок був чесним.

– Слава Всевишньому! – втішився патер Браун.

– Вони стрілялися, – сказав Аутрем. – Може, це була остання дуель в Англії.

– Це набагато краще, – сказав священик. – Милостивий Боже. Так, набагато краще.

– Краще, ніж ваші здогади? – похмуро кинув господар. – Вам не заборонено сміятися над досконалою любов’ю, але, повірте, вона існувала. Джеймс обожнював свого кузена, і вони росли разом. Старший брат або старша сестра іноді обожнюють молодшого, особливо, коли той і справді дивовижний. У простодушного Джеймса навіть ненависть була себелюбною. Розумієте, якщо він сердився на когось, то думав про нього, не про себе. А бідний Моріс жив і відчував інакше. Люди тягнулися до нього, і він любив товариство, але милувався лише собою, як у дзеркальному залі. Ніхто не перевершив його ні в спорті, ні в мистецтвах. Він майже завжди перемагав і легко приймав свою звитягу. Але якщо йому траплялося програти, легкість зникала. Поразок він цурався. Чи варто розповідати вам, як розлютився він заручинами Джеймса? Залишатися осторонь він просто не міг. Джеймс перевершував його лише в одному – стріляв набагато краще. Так сталася трагедія.

– Точніше, так вона почалася, – уточнив священик. – Так почалися страждання того, хто залишився живим. Мені здається, тут можна обійтися і без зловісних ченців.

– А мені здається, – сказав генерал, – що Джим стріляє більш, ніж цільно. Звісно, біда чимала, але билися вони чесно. Крім цього, Моріс змусив його стрілятися.

– Звідки ви це знаєте? – здивувався священик.

– Я це бачив, – сумно підтвердив Аутрем. – Я був секундантом у Джеймса, і Моріс на моїх очах упав мертвим.

– Будь ласка, розкажіть усе, – задумливо промовив священик. – Хто був секундантом у Моріса?

– Г’юґо Ромейн, знаменитий актор, – похмуро повідомив господар. – Моріс захоплювався сценою і брав у нього уроки. Ромейн славився і тоді, але ще не встав на ноги, і Моріс давав йому гроші. Тепер цей актор багатший за аристократа, однак у ті часи залежав від багатого учня. Тому ми не знаємо, як він ставився до сварки – міг не схвалювати її і погодитися несамохіть. Стрілялися на англійський манір, у кожного був один секундант. Я хотів покликати лікаря, але Моріс відмовився. Він сказав: «Чим менше народу дізнається, тим краще. Крім цього, в селі є лікар. У нього баский кінь, і якщо треба, він миттю прибуде». Ми знали, що Моріс ризикує більше – як ви пам’ятаєте, він не дуже удатний стрілець, – і погодилися. Супротивники зійшлися на піску, біля моря. Між ними і селом лежали дюни – глуха стіна, поросла ріденькими пучками трави. До моря ми вийшли через вузький, звивистий прохід. Так і бачу мертво-жовту смугу, а за нею, біля самої води, – вузьку, мертво-червону, немов відблиск крові.

Далі все сталося так стрімко, немов пісок зметнуло вітром. Постріл начебто і пролунати не встиг, а Моріс Мейр закружляв дзиґою і кеглем звалився в пісок. Певна річ, я злякався за нього, але, хоч це і дивно, пошкодував не вбитого, а вбивцю. Найяскравіше і найясніше бачу до цього дня не Моріса, котрий падає мертвим, а нещасного Джима, котрий біжить до поваленого друга і ворога. Бачу його борідку, його смертельно бліде обличчя, його тонкий профіль. Пістолет він відкинув, в лівій руці тримав рукавичку, і порожні пальці билися на вітрі, наче волаючи про допомогу, коли кричав мені, щоб я скоріше привів лікаря. Все це я бачу, а більше нічого, крім моря, і нерухомого тіла, і нерухомого секунданта на тлі світлого неба.

– Ромейн не рухався? – здивувався священик. – Чому ж він не підбіг до Моріса Мейра?

– Може, й підбіг, коли мене вже не було, – відказав генерал. – Я кинувся в село і більше нічого не бачив. Бідний Моріс мав рацію: лікар одразу ж скочив у сідло, я ледь роздивився його, але він здався мені дуже метким і вмілим. Задовго до того, як я прийшов до моря, він зробив усе, що міг: поховав тіло в піску і переконав нещасного вбивцю втікати, в прямому сенсі слова просто бігти берегом. Джеймс дістався найближчого порту, і йому вдалося покинути Англію. Решту ви знаєте. Через багато років він повернувся і оселився в похмурому замку. На той час титул уже перейшов до нього. Я не бачив його жодного разу, але мені відомо, що написано мертвотними червоними літерами в темряві його душі.