Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Пан Аймлак Сміт, керуючий банком, котрий весь час слухав, схиливши голову і дивлячись на килим, тут озвався вперше:

– А що сталося з документом? – спитав він.

– Бездоганний професійний інстинкт, – з іронічною люб’язністю зауважив оповідач. – Авжеж, це справді був важливий фінансовий документ. Наслідки мали міжнародний резонанс.

– Залишається сподіватися, що такі події трапляються нечасто, – похмуро промовив молодий Гартопп.

– Мене цікавить не політичний бік справи, – безтурботно продовжував віконт, – а філософський. З цього прикладу видно, як навчена людина може обійти час і простір, і, маніпулюючи, так би мовити, їхніми важелями, повернути весь світ. Але вам, друзі, важко повірити в духовні сили, які можуть бути сильнішими за матеріальні.

– Що ж, – жваво сказав старий Смарт, – я, звісно, не авторитет по частині духовних сил. А ось що скажете ви, патере Браун?

– Мене вражає, – відповів той, – що всі надприродні діяння, про які ми чули, відбувалися заради крадіжки. А крадуть духовними засобами чи матеріальними – це, мені здається, однаково.

– Патер Браун людина проста, – посміхнувся Сміт.

– Нехай і так, прості люди мені близькі, – сказав Браун. – Вони знають свою слушність, навіть якщо не можуть її довести.

– Вже дуже це дивно для мене, – невигадливо зізнався Гартопп.

– Може б, – з посмішкою сказав маленький священик, – вам більше підійшло б висловлюватися без слів, як пропонує віконт. Він підчепив би вас безсловесною колючістю, а ви відповіли б йому беззвучним вибухом обурення.

– Не варто забувати про музику, – сонно пробурмотів віконт, – іноді вона діє краще за слова.

– Мабуть, це мені було б зрозуміліше, – тихо відповів молодик.

Бойл стежив за розмовою з уважною цікавістю, тому що її учасники трималися якось особливо і навіть незбагненно. Флюгер бесіди ліниво хитнувся в бік музики і всі погляди звернулися на Аймлака Сміта – він був непоганим музикантом-аматором. Тоді молодий секретар згадав раптом про свої службові обов’язки та вказав господареві на головного службовця, котрий терпляче чекав із паперами в руці.

– Ох, та не морочте з ними голову, Джеймсоне! – квапливо сказав Смарт. – Це з приводу мого рахунку, тільки й всього. Я потім побалакаю про це з паном Смітом. Атож, пане Сміт, ви якраз балакали про віолончелі…

Але холодний подих мирських справ встиг розвіяти пахощі метафізичної дискусії, і гості стали один за одним прощатися. Аймлак Сміт залишився останнім, і коли інші вже пішли, вони з господарем подалися до іншої кімнати, де стояла посудина зі золотими рибками, і причинили за собою двері.

Будинок був подовгастим і вузьким, із критим балконом вздовж другого поверху, який майже весь займали покої самого господаря: його спальня, гардеробна, а також темна кімнатка, куди іноді ховали на ніч найцінніші речі, хоча зазвичай їх тримали в нижньому поверсі. Цей балкон, як і ненадійні двері внизу, постійно турбував домоправительку, головного службовця й усіх інших, хто нарікав на безпечність господаря. Однак старий хитрун був насправді обережнішим, ніж здавалося. Він не особливо покладався на застарілі замки старого будинку, які, якщо вірити скаргам домогосподарки, іржавіли від бездіяльності, але зате розробив тоншу стратегію. Своїх рибок він завжди переселяв на ніч у маленьку кімнатку позаду спальні і з пістолетом під подушкою спав перед самими її дверима.

Коли Бойл із Джеймсоном побачили, що він повертається після усамітненої бесіди, а в руках несе коштовну посудину, та так благоговійно, ніби це мощі святого.

Останні промені заходу ще не поспішали розлучитися зі зеленою галявиною, але в будинку вже засвітили лампу, і в цьому різнорідному світлі переливчаста скляна куля мерехтіла, буцімто велетенський самоцвіт, а химерні обриси вогненних риб, схожі на потойбічні тіні, показані віщунові в глибині магічного кристалу, надавали йому схожості з таємничим талісманом. Над плечем пана Смарта, немов сфінкс, виднілося оливкове обличчя пана Сміта.

– Сьогодні ввечері я їду в Лондон, пане Бойл, – сказав Смарт заклопотаніше, ніж зазвичай. – Ми з паном Смітом хочемо встигнути на шосту сорок п’ять. Я попросив би вас, Джеймсоне, переночувати сьогодні у мене нагорі. Якщо поставити рибок, як зазвичай, в задній кімнаті, їм ніщо не загрожуватиме. Але нічого, гадаю, і не станеться.

– Трапитися може що завгодно і де завгодно, – посміхнувся пан Сміт. – Самі ж ви лягаєте завжди з револьвером. Може, варто залишити його сьогодні вдома?