Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Переґрин Смарт нічого не відказав, і вони з гостем вийшли з дому.

Секретар і старий клерк розташувалися на ніч, як було їм сказано, в спальні господаря. Точніше кажучи, Джеймсон влаштувався в гардеробній, але двері в спальню залишив незачиненими, й обидві кімнати перетворилися ніби в одну. У самій спальні було довге французьке вікно, що виходило на згаданий балкон, і ще одні двері – в темну кімнатку, куди від гріха подалі помістили коштовну кулю.

Поперек цих дверей Бойл поставив своє ліжко, потім поклав під подушку револьвер, роздягнувся і ліг, відчуваючи, що вжив усіх можливих запобіжних заходів на випадок неможливої або неймовірної події пересічного грабунку. Духовні ж грабунки з оповідок знаменитого мандрівника якщо і пригадуються йому зараз, на порозі сну, то з тієї єдиної причини, що і самі складалися з субстанції, спорідненої зі снами. Незабаром, однак, і ці думки перейшли в заповітні мрії, що перемежовувалися дрімотою без снів. Старий службовець був, певна річ, більш метушливий, але, потлумившись і повторивши по багато разів всі свої застереження і скарги, він також відійшов до сну.

Місяць засяяв над зеленою галявиною, оточеною сірими брилами будинків, і знову потьмянів, ніким не помічений на безлюдній і мовчазній землі. Й ось, коли темний небосхил прорізали перші тріщини світанку, непередбачене сталося.

Бойл був молодший за свого товариша і, природно, спав здоровіше та міцніше. Завжди бадьорий після пробудження, прокидався він, однак, важко, ніби тягав каміння. Та й сни чіплялися за його ожилий розум, немов мацаки восьминога. В їхній мішанині серед іншого був зелений квадрат майдану з чотирма сірими дорогами, які він бачив із балкона перед сном. Тільки тепер вони весь час міняли свою форму, зміщувалися та запаморочливо оберталися під акомпанемент низького рокоту, схожого на гул підземної річки, яким йому, мабуть, здавалося крізь дрімоту хропіння старого Джеймсона в гардеробній. Але в мізках сплячого цей неясний шум і кружляння якось смутно в’язалися зі словами віконта де Лара про премудрості, які дозволяють маніпулювати важелями часу та простору й обертати світ. Йому здавалося, ніби якийсь незрозумілий механізм в пеклі, гуркочучи, переміщує земні ландшафти, так що край світу може опинитися в сусідському саду, а сад – перенестися за тридев’ять земель.

Першими до його свідомості дійшли слова пісні, яку наспівував у супроводі тонкого металевого звуку голос із іноземним акцентом, дивний і разом із тим смутно знайомий. Але молодик не був наразі впевнений, чи не сам він складає уві сні вірші:

Бойл із зусиллям піднявся з ліжка і побачив, що його напарник вже на ногах. Джеймсон визирав у довге вікно, яке виходило на балкон, і кликав когось на вулиці.

– Хто там такий! – суворо кричав він. – Що вам тут треба?

Потім сполохано повернувся до Бойла:

– Тут хтось волочиться біля самого будинку. Я знав, що всіляке може трапитися. Піду вниз, замкну двері, що б там не казали.

Він щодуху кинувся вниз по сходах, і Бойл почув гуркіт засувів. Молодик вийшов на балкон, подивився на сіру стрічку дороги, що веде до будинку, і йому подумалося, що він ще не прокинувся. На темній дорозі, що перетинала пустир, порослий скромним північним вереском, і виходила на площу звичного англійського села, маячила постать, наче прямо з джунглів чи східного базару – точнісінько живий герой віконтових історій чи «Тисячі й однієї ночі». Примарні сірі сутінки, в яких на світанку починають проявлятися і знебарвлюються всі предмети, повільно розступалися, ніби розсувалася каламутна серпанкова фіранка, і з’явився чоловік у химерному вбранні. Широка і довга тканина разючого кольору морської хвилі охоплювала його голову, немов тюрбан, і закривала підборіддя, так що виходило щось на зразок шалика. Обличчя схоже на маску – полотнище, огорнуте навколо голови, прилягало щільно, як вуаль. Голова була схилена до якогось дивовижного музичного інструменту, чи то сталевого, чи то срібного, схожого на дивно вигнуту або зламану скрипку. Замість смичка було щось на зразок срібного гребеня, і звуки виходили бридко тонкі та різкі. Не встиг Бойл відкрити рота, як з-під шалика пролунав той же голос із нав’язливим акцентом: