Тадеуш Доленга-Мостович - Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

– Шалапут?

– Страшенний!

– Якийсь найманий танцюра?

– Ні, навіть не те. Та й що мені до нього! Ти ж знаєш, як я кохаю Павела. А той новак підмовляє мене на зраду. Я в страшенній скруті. Він-бо прибрав мене до рук і погрожує, що розповість про все чоловікові й Павелові.

– О, це вже неприємно, – зауважила я. – А чи не вимагає він грошей від тебе?

– Та що там гроші! Я згодна сто разів заплатити йому, але він закохався в мене до нестями. Ти навіть не уявляєш, який він безжальний та жорстокий. А найгірше те, що Павел починає стежити за мною.

Я знизала плечима.

– Не розумію тебе, люба. Якщо він і розповість щось твоєму чоловікові чи Павелові, то ти ж можеш усе заперечити просто йому в вічі.

– На жаль, не можу, – зітхнула Гальшка. – Я допустилася страшенної необачності. У нього мої листи. Ех, коли б ті листи та якось відібрати у нього, тоді – я вільна. Він буквально шантажує мене ними. Що робити… що робити?

– Щиро співчуваю тобі, – мовила я і подумала, що ми з нею опинилися майже в однаковому становищі. Але моє, звісно, набагато гірше. Ах, якби я могла їй про все розповісти! Тоді б вона знала, що таке справжня драма.

Поки я одягалася, Гальшка почала прохати:

– Люба, ну порадь мені, що маю робити. Це ж просто жах – жити в безнастанній тривозі між трьох шалено закоханих мужчин. Не знаю навіть, і що5 вони знайшли в мені особливого. Я ж бо така сама, як і всі. Хіба що трохи тої вроди…

– А ти не намагалася викрасти ті листи?

– То все марно. Він тримає їх під замком.

– А пам’ятаєш, що в них написано? Може, там нема нічого такого, що компрометує тебе?

– Ого! Вистачило б Каролеві як привід до розлучення. А втім, навряд щоб він розлучився зі мною, бо я певна, що жити без мене йому несила. І все ж я не можу допустити, щоб ті листи потрапили йому до рук.

Я здивовано зиркнула на неї. Невже вона не знає того, що ні для кого давно не таємниця? Адже той її Кароль уже хтозна-відколи плутається з іншими жінками. Чи вона справді нічого не знає, чи так хитро прикидається?

– Крім того, цей негідник мешкає на Познанській, за три будинки від Павела. Можеш собі уявити, як я потерпаю, щоб вони не здибались…

– О, це таки жах, – погодилась я. – На твоєму місці я б, мабуть, його вбила… Ну, а ти не пробувала попрохати когось побалакати з ним? Адже твій брат офіцер, він чоловік хоробрий. Міг би піти до того шантажиста…

– Ой ні, ні. Я нізащо не зважилася би признатися Владекові. Хіба ти його не знаєш?! Він же порвав би зі мною будь-які стосунки. Я певна, що він ніколи не зраджував своєї дружини. То такий мораліст… Слово честі, я вже радше звірилася б Павелові.

Раптом у мене сяйнула чудова ідея.

– Слухай, Гальшко! А що, якби я з ним побалакала?

– З Павелом?

– Та ні, з отим… Не може ж він бути мерзотник без честі й совісті. Я постараюся його переконати.

– Ні-ні. Це нічого не зарадить, – заперечила Гальшка. – То чоловік, позбавлений будь-яких людських почуттів. А проте, віриш, він так мене кохає…

– І все ж можна б ризикнути. Зрештою, не з’їсть же він мене! Сподіваюся, він не якийсь харцизяка?

– Та ні. Як на позір, то навіть добре вихований.

– Отож я певна, що мені вдасться уладнати для тебе цю справу. Ти ж знаєш, я вмію це робити. Пам’ятаєш, як переконала Люту не розлучатися з чоловіком? Він тоді ще прислав мені великий кошик орхідей. Отже, нема чого й думати. Я піду до нього, і побачиш, що все залагоджу якнайкраще. Зрештою, можу навіть вдатися до підступу. Запевню його, що ти також його кохаєш, але не можеш далі зносити цієї муки й жити під постійною загрозою. Розумієш? У такий спосіб ти дістанеш свої листи і віднайдеш волю.

Гальшка ще трохи повагалася, та врешті згодилася. Вона сказала мені прізвище, телефон і адресу того чоловіка. Виявилося, що його звуть Роберт Тоннор. Гальшка припускала, що він, можливо, іноземець, але не була того певна. Благала мене, щоб я, боронь Боже, не прохопилася, що вона називала його шантажистом.

– Бо він тоді затнеться і неодмінно помститься мені. То дуже страшна людина. Бога ради, будь з ним обережна!

Я заспокоїла її щодо цього. Місія ця мені вельми сподобалася. Хто знає, що може спіткати мене надалі в моїх особистих справах, а вони ж куди поважніші. Отож певний досвід у таких пригодах мені не завадить.

На першу годину я мала їхати до Гусен-Кетлі, де мені шиють дві бальні сукні. Одначе примірку довелося відкласти, бо прийшов дядько. Отак занедбуєш найважливіші справи. Тепер доведеться з ними якийсь час перечекати – і все з Яцекової ласки! Як подумати, то це чимале свинство з його боку. Я просто збагнути не можу, як це чоловік при своєму розумі – й здатний на двоєженство. Не втрачаю надії, що якось пощастить усе залаштувати, але хай він собі не думає, що я йому колись це пробачу. Так чи так, а своє він дістане.