Тадеуш Доленга-Мостович - Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

– Але яким чином?

– Яка ти ще недосвідчена! – засміявся дядько. – Це ж зовсім не важко. Вдай, ніби зомліла. Тоді йому доведеться клопотатися коло тебе, і він залишиться. А ми вигадаємо час, аби придумати щось інше. Я в свою чергу спробую розшукати ту жінку. Перегляну листи в кількох великих готелях. Увечері я тобі зателефоную: розкажеш, як буде з Яцеком.

– А яку причину вигадати, щоб поїхати проводжати Яцека? Я ніколи цього не роблю.

– Тобі зовсім ні до чого його проводжати. Приїдеш на вокзал через кілька хвилин після нього й скажеш, що забула дати йому якесь доручення до Парижа.

Додому я повернулася вчасно, навіть раніше за Яцека. Його несесер і валізка були вже спаковані. Коли він прийшов, саме задзвонив телефон. Я зняла трубку й почула незнайомий жіночий голос. Серце мені забилося дужче.

– Пана Реновицького можна?

Сама не знаю чому, але я була певна: то вона . Яцекові телефонує багато людей, та цього разу я б головою заклалася, що то вона. Отож спитала:

– А хто його просить?

І ту ж мить Яцек несподівано, майже грубо вихопив у мене трубку й сказав:

– Дозволь, це мене.

Я вийшла до сусідньої кімнати, одначе залишила двері прочинені й добре чула все, що він казав. Та, на жаль, Яцек був аж надто обережний. Крім «так» і «ні», я не почула ані слова. До того ж і розмова тривала всього хвилину чи дві.

Яцек підійшов до мене із спокійнісіньким виразом обличчя і пояснив:

– То секретарка Лясковського.

Напевне брехав. Та ще й так безсоромно. Я ледь стрималася, щоб не сказати цього йому у вічі. Та, мабуть, Яцек і сам помітив, що не вірю йому. Чи не тому й попрощався так лагідно і сказав, що нудьгуватиме за мною. Скільки ж бо облуди в тих чоловіках!..

Тільки-но машина од’їхала від дому, я хутенько вдягнулась і вибігла до таксі. Не можна було гаяти ні хвилини. Коли таксі зупинилося біля вокзалу, я мало не стрімголов вибігла на перон і, на щастя, встигла здибати Яцека. Він ішов уздовж поїзда за носієм з його валізками. Я пильно придивилася до нього і завважила, як він щоразу розглядається навколо, видимо шукаючи когось очима. Раптом обернувся і помітив мене.

Напевне, я дуже кумедно виглядала і так недоладно пояснювала йому, які саме панчохи мені потрібні, що Яцек дивився на мене з неприхованим зачудуванням. Потім, ніби нічого не сталося, занотував до записника про панчохи й знову озирнувся.

Я не витримала й спитала:

– Ти когось шукаєш?

– Еге ж, – кивнув головою Яцек. – Зі мною їде пан Мельхіор Ванкевич, і я боюся, щоб він не спізнився. У нас спальне купе на двох.

На мій превеликий подив, виявилося, що він сказав правду. Перед самим відходом поїзда справді з’явився пан Мельхіор, трохи захеканий, але, як завжди, чарівливий. Він буквально засипав мене компліментами. Ото дурний вигляд я мала!..

Я пройшла через усі вагони й не побачила жодної жінки, гідної уваги. Ні, Яцек їхав без тієї. Я повернулася додому куди спокійніша. Десь близько десятої зателефонував дядько Альбін, я про все одзвітувала і дізналася, що він теж почав розшуки.

Сьогодні разом з Тото і Рисем Платером снідала в «Брістолі», а обідала в «Європі». Тото був дуже радий. Він життя собі не уявляє без пивничок…

Я пильно роздивлялася навколо. Якщо вона мешкає в готелі, то, напевне, і їсть там-таки в ресторані. І в одному, і в другому справді було доволі молодих і гарних жінок.

Тільки тепер я зрозуміла, які великі труднощі стоять переді мною. Мене навіть обсіли сумніви, чи буде якась користь із дядькової допомоги, хоч і мала нагоду упевнитися, що він не байдикує. Сама ж бо допіру бачила його в холі готелю. Він сидів, удаючи, ніби читає газету. На щастя, до мене він не привітався. Сподіваюся, завтра вже прийде. Дай Боже, щоб з якимись новинами.

Тільки цього бракувало! Свого клопоту доволі, аж тут іще ота Гальшка Корніловська! І треба ж так по-дурному вклепатися! Прибігла до мене розхвильована, збуджена, коли я ще сиділа у ванні. Я одразу догадалася, що тут якісь амури, і спитала:

– Посварилася з Павелом?

– Ой серденько, що ти кажеш! Ти ж знаєш, як я нестямно його кохаю. І ніколи, їй-право, ніколи його не зраджувала. А оце минулого літа в Криниці… Сама не розумію, як це сталося… Просто якась хвилинна слабкість… Я заприятелювала з одним молодиком… Знаєш, така собі курортна пригода без наслідків. Я навіть не уявляла, хто він такий. Добре одягнений мужчина, такий показний, спортивного типу. А танцював як! Чи ж могла я подумати, що то якийсь шалапут!