І перед плодом власної уяви
Стоїш, мов перед божеством яким,
І сушиш кров свою йому для слави,
І своїх нервів сок, свій мозок перед ним
Кладеш замість кадила й страви,
І чуєш сам себе рабом його й підданим,
Та в серці шепче щось: «Ні, буду твоїм паном».
Не вір сим пошептам! Зрадлива та богиня,
Та Муза! Вабить, надить і манить,
Щоб виссать «я» твоє, зробить з тебе начиння
Своїх забагань, дух твій спорожнить.
Не вір мелодії, що з струн її дзвенить:
«Ти будеш майстром, будеш паном тонів,
І серць володарем, і владником мільйонів».
О, не дури себе ти, молодая ліро!
Коли в душі пісень тісниться рій,
Служи богині непохитно, щиро,
Та панувать над нею і не мрій.
Хай спів твій буде запахуще миро
В пиру життя, та сам ти скромно стій
І знай одно – poёta semper tiro [48] Поет завжди учень ( лат .). – Упоряд .
.
СОНЕТ
Благословенна ти поміж жонами [49] Благословенна ти поміж жонами… – Ремінісценція з християнської молитви до Пречистої Діви Марії («Богородице Діво, радуйся…»).
,
Одрадо душ і сонце благовісне,
Почата в захваті, окроплена сльозами,
О раю мій, моя ти муко, Пісне!
Царице, ти найнижчого з-між люду
Підносиш до вершин свойого трону
І до глибин терпіння, сліз і бруду
Ведеш і тих, що двигають корону.
Твій подих всі серця людські рівняє,
Твій поцілуй всі душі благородить
І сльози на алмаз переміняє.
І дотик твій із терня рожі родить,
І по серцях, мов чар солодкий, ходить,
І будить, молодить і оп’яняє.
МОЄМУ ЧИТАЧЕВІ
Мій друже, що в нічну годину тиху
Отсі рядки очима пробігаєш
І в них народному заради лиху
Чи власним болям полекші шукаєш, —
Коли тобі хоч при одному слові
Живіше в грудях серце затріпоче,
В душі озветься щось, немов луна в діброві,
В очах огонь сльозу згасить захоче, —
Благословлю тебе, щоб аж до скону твого
Доніс ти серце чисте й щиру душу
І щоб ти не зазнав сирітства духового,
В якому я свій вік коротать мушу.
Буркутські [50] Буркут – селище в східних Карпатах (тепер – Івано-Франківська обл.), до І Світової війни – відомий гірський курорт. Кожда кичера в млі…
станси
* * *
Кожда кичера в млі,
Кождий плай закуривсь —
Що за мла на твойому чолі?
Ти чого, брате мій, зажуривсь?
Як потік клекотить!
Як гуде Черемош [51] Черемош – гірська ріка в Українських Карпатах (довжина – 80 км), права притока Пруту, утворена злиттям Чорного та Білого Черемошів.
!
Щось таємнеє душу гнітить,
Якихсь дум обігнаться не мож.
Щось таке, мов докір,
Над душею гука,
Мов та каня, що в млі поверх гір
Сумно скиглить і дощ наклика.
* * *
Дівчино, моя ти рибчино,
Дівчино, кохання моє,
Ти мого страждання причино,
Скарбнице, що щастя дає!
Обоє підемо, обоє,
В далеку мандрівку життя.
Нічого не страшно з тобою,
Бо ти чудодійне дитя.
Ти стрілиш очима – і горе
Розвієсь, мов мла на версі;
Всміхнешся – й розбурхане море
Поклониться твоїй красі.
ОЛЬЗІ С
Найгарніша для нас
Заграничная квітка;
Найлюбіше лице,
Що стрічається зрідка.
Найчистіша сльоза,
Причарована штукою;
Найвірніша любов,
Усвячена розлукою.
* * *
О, розстроєна скрипка, розстроєна!
Скілько рук нетямущих, брудних
Доторкалися струн чарівних —
І вона їх розстроєм напоєна.
Ріже вухо страшними акордами,
У тонац’ї ніяк не встоїть…
Де ти, майстре, щоб вмів настроїть,
Оживить її співами гордими?
КОНКІСТАДОРИ [52] Конкістадори (конквістадори) ( ісп . conquistador – завойовник) – іспанські й португальські завойовники Америки після її відкриття експедицією Х. Колумба.
По бурхливім океані
Серед пінявих валів
Наша флота суне, б’ється
До незвісних берегів.
Плещуть весла, гнуться щогли…
Ось і пристань затишна!
Завертай! І бік при боці!
І стерно біля стерна!
Кидай якорі! На берег
По помостах виходи!
Нічичирк! Ще ледве дніє…
Пусто скрізь… Ставай в ряди!
Сонний город ще дрімає…
Схопимо його у сні…
Перший крик – наш окрик бою
І побіднії пісні.
Та заким рушать, пускайте
Скрізь огонь по кораблях,
Щоб всі знали, що нема нам
Вороття на старий шлях.
Бухнув дим! Хлюпоче море…
Щось мов стогне у судні…
Паруси залопотіли,
Наче крила огняні.
Гнуться реї, сиплять іскри,
Мов розпалені річки…
Снасть скрипить… Високі щогли
Запалали, мов свічки.
Що за нами, хай навіки
Вкриє попіл життьовий!
Або смерть, або побіда! —
Се наш оклик бойовий!
До відважних світ належить,
К чорту боязнь навісну!
Кров і труд ось тут здвигне нам
Нову, кращу вітчину!
Читать дальше