Jules Verne - Таємничий острів

Рослинність навколо належала до видів, поширених у помірній зоні Австралії й Тасманії. Хвойних дерев, що рясно росли у вже оглянутій дослідниками частині острова, тут не було. Дерева ще не втратили свого листя, хоча був уже початок осені, бо в Південній півкулі квітень є осіннім місяцем і відповідає жовтню в Північній.

– Шкода, що тут не росте кокосова пальма, вельми корисне дерево з чудовими горіхами! – сказав Герберт.

По рідких гілках казуарини пурхали сотні птахів, але літали вони так швидко, що юний натураліст Герберт ніяк не встигав розпізнати їхньої породи. Враз із сусідньої гущавини долинув оглушливий і безладний хор голосів. Колоністи почули спів птахів, гарчання звірів і якесь мимрення, що нагадувало говірку тубільців. На щастя, там виявилися не тубільці й не хижаки, а лише півдюжини гірських фазанів-пересмішників. У гущавині Герберт помітив напрочуд гарних диких голубів, крила яких мали бронзовий полиск. У деяких були яскраво забарвлені чубки, в інших – зелені плюмажі. Проте спроби Герберта упіймати хоча б одного з цих птахів не мали успіху.

Коли колоністи побачили попереду стадо великих чотириногих тварин, що пересувалися величезними стрибками, вони особливо гостро відчули свою безпорадність: маючи в арсеналі лише кийки, вони не могли сподіватися на вдале полювання. Тварини ж стрибали так високо і так легко, що здавались окриленими.

– Це кенгуру! – вигукнув Герберт.

Ґедеон Спілет згадав, що філе кенгуру, засмажене на рожні, напрочуд смачне. Не встиг він договорити, як Пенкроф, а за ним Наб і Герберт кинулися наздоганяти кенгуру. Та вже через п’ять хвилин бігу переслідувачі засапалися, а стадо сховалося в гущавині. Собаку так само спіткала невдача.

Близько третьої години пополудні Топ зник у кущах. Невдовзі почулося його глухе гарчання, і колоністи зрозуміли, що він таки знайшов якусь дичину. Наб кинувся услід за Топом і побачив, як пес пожирає якусь тварину. Виявляється, Топові пощастило натрапити на цілий виводок гризунів, і двоє з них, яких пес задушив, лежали поряд на землі. Це були агуті, трохи більші за своїх тропічних родичів.

– Ура! – крикнув Пенкроф. – Маємо справжню м’ясну дичину, а отже, зготуємо чудову смаженину! Тепер можна й додому!

Дослідники вийшли на західний берег озера Ґранта. Місцевість була надзвичайно мальовнича. Невимовної краси рослини відбивалися в дзеркалі води, що розлилася на площі близько двохсот гектарів, а саме озеро, що простяглося на сім миль, здавалося уквітчаним вінком з густих заростей на його берегах.

На сході крізь мальовничо відхилену зелену завісу на виднокраї виднілася сліпуча гладінь океану. На півночі озеро утворювало дещо ввігнутий закрут, що різко контрастував з південною, загостреною, частиною. Безліч водяних птахів населяла береги озера. Поважні рибалочки парами нерухомо сиділи на скелях, вистежуючи у воді здобич. Прислідивши рибину, що пропливала повз, вони прицілювалися, нахиляючи дзьоб майже вертикально, і раптом стрілою пірнали у воду, щоб миттю повернутися на поверхню з рибиною в дзьобі. Колоністам спало на думку оселитися поблизу озера.

Інженер хотів дізнатися, через який водостік з озера витікає надлишок води, що її приносить Червоний струмок, щоб подивитися, чи не ллється де вона водоспадом, і якщо так, використати силу води, що падає. Тож маленький загін попростував уздовж узлісся на північ. Можна було припустити, що цей водостік проклав собі шлях у граніті.

Тим часом уже повернуло на п’яту пополудні, і зголоднілі колоністи змушені були припинити розвідку. Спустившись на лівий берег річки Подяки, вони повернулися до Комина.

Шматочки смаженого агуті, що їх Наб із Пенкрофом, чудові кулінари, швидко приготували на вогні, усім припали до смаку. Коли колоністи зібралися відпочити після смачного обіду, їх покликав Сайрус Сміт і, вийнявши з кишені купу камінців, яких чимало назбирав за час походу, коротко мовив:

– Друзі мої, перед вами – зразки порід. Ось це – залізна руда, це – пірит, ось – глина, ось – вапно, а ось це – кам’яне вугілля. Усі їх нам щедро дає місцева природа. Нам залишається лише розумно скористатися її дарами.

Ножі. – Виготовлення луків і стріл. – Цегляний завод. – Піч для випалювання глини. – Кухонне начиння. – Нехворощ, або полин. – Південний Хрест. – Важливе астрономічне спостереження.

Колоністам треба було починати все спочатку. Справді-бо, у них не було жодного інструмента, навіть найпростішого, а потребували вони абсолютно всього. Потрібні їм залізо і сталь поки що були просто рудою, сира глина ще тільки збиралася стати вкрай необхідним кухонним начинням – усілякими горщиками-полумисками, а щоб пошити білизну та одяг, належало ще докласти чимало зусиль до волокнистих рослин, доки вони перетворяться на щось подібне до тканини. Передусім колоністи заходилися власноруч споруджувати піч для випалювання глини.