О. Генрі - Круговерть

– Склероз чи пенсія? – запитав я його.

– Привіт, Біллі, – відгукнувся Сілвер – Радий тебе бачити. Авжеж, мені здалося, що Захід став уже занадто сиромудрим. А Нью-Йорк я відкладав на десерт. Знаю, що ницість відбирати речі в цих людей. Вони знають небагато, снують туди-сюди й думають лише час від часу. Я б не хотів, аби моя мати дізналася, що я обшахровую цих бевзів. Вона мене краще виховувала.

– А що це за тіснява біля почекальні старого лікаря, котрий чистить шкіру? – поцікавився я.

– Та без потреби, – відповів Сілвер – Адже чищення шкіри на спині зараз не обов’язкове для того, щоб досягти успіху. Я тут живу лише місяць. Але я готовий почати свою справу, й учні недільної школи Віллі Мангеттена, кожен із яких добровільно вніс свою частку кутикул до цієї процедури, можуть відправляти свої світлини до редакції «Івнінґ дейлі».

– Я вже оглянув місто, – оголосив Сілвер, – і газети читав щодня, тепер знаю його так само, як кішка в мерії знає всі звички О’Саллівана. Люди тут качаються по підлозі, лементують і вовтузяться, якщо недостатньо хутко відбирати в них гроші. Ходімо до мого помешкання, і я тобі все розкажу. Ми працюватимемо в місті разом, Біллі, як у старі добрі часи.

І Сілвер відвів мене до готелю. У його номері було багато непотрібних речей, що були розкидані навколо.

– Є більше способів відібрати гроші від цих столичних віслюків, – правив своє Сілвер, – ніж рецептів приготування рису в Чарлстоні, що в штаті Південна Кароліна. Вони ласі на все. Мізки здебільшого в них м’які, як тісто. Чим освіченіші, тим менше тямлять і знають. Ось нещодавно Дж. П. Морґану продали портрет олією Рокфеллера-молодшого, видавши його за знамениту картину Андреа дель Сарто [24] Андреа Дель Сарто (1486–1530) – італійський маляр епохи Відродження. «Молодий святий Іван Хреститель»!

Бачиш ген у тому кутку стосик друкованої продукції, Біллі? Це справжні скарби. Я почав якось їх продавати, але був змушений покинути вже за дві години. Причина? Мене заарештували за блокування вуличного руху. Люди мотлошилися, щоб купити цей шмельц. Я продав поліціянтові їх цілу пачку на шляху до відділку, а потім прибрав їх із продажу. Не хочу, щоб люди платили мені за таке свої грошенята. Хочу, щоб насамперед трохи помізкували, щоб зважитися на таке, бо мене аж шляк трафляє. Я хочу, щоб вони спробували здогадатися, якої літери бракує в слові Чикаґо, або прикупити карту до пари дев’яток, перш ніж віддадуть мені хоч цент.

Була й ще одна невеличка схема, яка працювала так просто, що я був змушений її покинути. Бачиш он ту пляшечку зі синім чорнилом на столі? Я витатуював якір на руці, прийшов до банку й повідомив, що я небіж адмірала Дьюї [25] Джордж Дьюї (1837–1917) – американський моряк, із чиїм ім’ям пов’язують перемогу в битві в Манільській бухті під час Іспансько-американської війни. Єдина особа в історії, відзначена вищим військовий званням флоту США – адмірала Військово-морських сил. . Вони запропонували мені виписати тисячу доларів готівкою на його ім’я, але я не знав імені свого «дядька», проте це показує, наскільки легке це місто. Щодо грабіжників, то вони не полізуть до оселі, якщо там не буде готової гарячої вечері та кількох студентів коледжу, що терпляче на них чекатимуть. Вони стріляють у людей в усіх закутках міста, і припускаю, що це тут називають простим хуліганством.

– Монті, – зронив я, коли Сілвер заспокоївся, – ти, можливо, й адекватно описуєш Мангеттен, але я все ж сумніваюся. Я в місті лише дві години, але мені не здалося, що воно – наша вишенька на торті. Йому хіба бракує rus in urbe [26] Rus in urbe ( лат .) – село в місті. . Мені б набагато більше сподобалося, якби люди тут носили солому у волоссі, оксамитові камізельки та годинники великі, як бичаче око. Вони мені не здаються легкою здобиччю.

– Усе з тобою ясно, Біллі, – скривився Сілвер. – Усі емігранти таке відчувають. Нью-Йорк більший, ніж Літл-Рок або Європа, і це лякає прибульців. Але з тобою все буде гаразд. Кажу тобі, що мені інколи хочеться надавати ляпасів людям за те, що не відправляють мені всі свої гроші в кошиках, побризканих зовні бактерицидом. Ненавиджу виходити на вулицю, щоб їх підібрати. А хто носить діаманти в цьому місті? Вінні, дружина шахрая, і Белла, наречена крадія. Обчистити ньюйоркців легше, ніж вишити блакитну троянду на серветці. Єдине, що мене турбує, це те, щоб не поламати сигари в кишенях моєї камізельки, коли наб’ю їх двадцятками.

– Сподіваюся, що ти маєш рацію, Монті, – засумнівався я. – Але мені все ж затишніше в Літл-Року зі своїм малим бізнесом. Урожай там невеликий, але можна вициганити від фермерів підписи під петицією за спорудження нового поштового відділення, яку можна продати за 200 доларів окружному банку. Люди тут, либонь, наділені інстинктом самозбереження та застереженнями проти ліберальності. Боюся, що ми недостатньо культурні, щоб ув’язуватися в цю гру.