О. Генрі - Круговерть

– Не хвилюйся, – заспокоїв Сілвер. – Я адекватно оцінив це місто роззяв, так само, як Північна річка – це Гудзон, а Східна – ніяка не річка [27] Східною річкою називають протоку між островами Мангеттен і Лонґ-Айленд. . Та тут у чотирьох кварталах Бродвею живуть люди, котрі в житті не бачили іншого будинку, ніж хмарочоса. Здібний і енергійний чоловік зі Заходу зможе стати достатньо помітною особою тут упродовж трьох місяців, щоб заслужити помилування Джерома або осуд Лоусона.

– Годі гіпербол, – зупинив я цю тираду, – чи знаєш ти якусь безпосередню методу виманювання в спільноти долара чи двох, крім того, щоб звернутися до Армії порятунку або вдавати епілептика на порозі панни Гелен Ґулд?

– Та десятки, – відповів Сілвер. – Скільки капіталу ти маєш, Біллі?

– Тисячу, – заявив я.

– Я маю тисячу двісті доларів, – похизувався він. – Ми об’єднаємо свої зусилля і зробимо великий бізнес. Є стільки способів заробити мільйон, що й не знаю, з якого почати.

Наступного ранку Сілвер зустрів мене в готелі, він весь аж сяяв від задоволення.

– Ми зустрічаємося з Дж. П. Морґаном пополудні, – повідомив він. – У готелі я знаю одного службовця, котрий хоче познайомити нас із ним. Він його приятель. Каже, що той любить зустрічатися з вихідцями зі Заходу.

– Звучить гарно й правдоподібно, – похвалив я. – Хотів би я познайомитися з паном Морґаном.

– Нам анітрохи не зашкодить, – визнав Сілвер, – познайомитися з кількома фінансовими магнатами. Мені подобається, що в Нью-Йорку так гостинно зустрічають незнайомців.

Чоловік, котрого знав Сілвер, назвався Кляйном. О третій Кляйн привів свого товариша з Волл-стрит, аби навідати нас у номері Сілвера. «Пан Морґан» виглядав як на картині, турецьким рушником була обгорнена його ліва нога, тому чоловік ходив із ціпком.

– Це пан Сілвер, а це пан Пескад, – репрезентував Кляйн. – Зайве, – додав він, – навіть згадувати ім’я найбільшого фінансового…

– Годі, Кляйне, – зупинив його пан Морґан. – Я радий знайомству, бо дуже вже цікавлюся Заходом. Кляйн мені сказав, що ви з Літл-Року. Здається, я маю там залізницю чи дві. Якщо хтось із вас хоче зіграти в покер, то я…

– Перпонте, – урвав його Кляйн, – ви забули!

– Даруйте, джентльмени! – схаменувся Морґан. – Відколи дістав сильну подагру, іноді граю в карти зі своєю компанією. Хтось із вас часом не знав одноокого Пітерса, поки ви жили в Літл-Року? Він жив у Сієтлі, що в Нью-Мексико.

Перш ніж ми встигли щось відповісти, пан Морґан луснув ціпком об підлогу й почав човгати туди й сюди, гучно лаючи когось уголос.

– Сьогодні на Волл-стрит валять ваші акції, Пірпонте? – поцікавився Кляйн із усмішкою.

– Акції! Ні! – заревів пан Морґан. – Це та картина, за якою я послав агента до Європи, бо хочу її купити. Я тільки-но згадав про це. Він відповів мені сьогодні, що не може її знайти по всій Італії. А я хоч завтра готовий заплатити п’ятдесят тисяч за цю картину, навіть більше – сімдесят п’ять тисяч доларів. Я дав тому аґенту la carte [28] La carte ( франц .) – як забажаєте. купити її. І не можу второпати, чому художні галереї дозволяють, щоб да Вінчі…

– О, пане Морґан, – замахав руками Кляйн. – Я був упевнений, що ви маєте всі картини да Вінчі.

– А як виглядає та картина, пане Морґан? – перепитав Сілвер. – Вона, мабуть, така сама велика, як стіна «Праски» [29] «Праска» ( англ . Flatiron Building) – хмарочос у Нью-Йорку в 22 поверхи, висотою 87 метрів, будівництво якого завершили 1902 року. Свою назву споруда отримала через специфічну форму, що нагадує праску. .

– Я боюся, що ви не надто добре знаєтеся на мистецтві, пане Сілвер, – зауважив Морґан. – Ця картина розміром двадцять сім на сорок два дюймів, і вона називається «Ідилія кохання». На ній зображені кілька юнок, котрі танцюють тустеп [30] Тустеп – американський швидкий побутовий танець, поширений також у Європі на початку XX ст. на березі річки бузкового кольору. А в телеграмі сказано, що її могли привезти до цієї країни. Моя колекція ніколи не буде повною без цієї картини. Ну, до зустрічі, джентльмени, ми, фінансисти, маємо рано вставати й рано лягати.

Пан Морґан і Кляйн поїхали разом у кебі. Ми з Сілвером побалакали про те, якими простими й довірливими бувають великі люди. Сілвер сказав, що соромно було б спробувати пограбувати таку людину як пан Морґан. А я сказав, що я вважаю, що це буде доволі необережно.

По обіді Кляйн запропонував прогулянку; я, він і Сілвер почимчикували вниз Сьомою авеню, щоб переглянути цікавинки. Кляйн побачив пару запонок у вітрині ломбарду, вони викликали його захоплення, і ми вкупі зайшли досередини, щоб він міг їх купити.