Оскар Вайлд - Публіцистика

Однак я, певно, ображаю публіку, обмежуючи її вокабуляр словами на кшталт «аморальний», «незрозумілий», «екзотичний» чи «шкідливий». У ньому є ще одне слово – слово «нездоровий». Ним послуговуються нечасто. Його значення настільки просте, що публіка боїться його вживання. Та все ж воно інколи використовується і вряди-годи вигулькує на сторінках тиражних газет. Описувати ним витвір мистецтва, ясна річ, абсурдно. Адже «нездоровість» – це стан неспроможності висловлення власних почуттів і думок. Хто справді нездоровий, то це публіка, яка ніколи не може нічого правильно описати. Митцю цей стан невідомий. Він може описати будь-що. Він немов виходить за межі своєї теми й шляхом її зображення створює незрівнянний художній вплив. Назвати митця «нездоровим» тільки тому, що його творчість зображає «нездоровість» – не менше дурніше ніж назвати Шекспіра божевільним за те, що він написав «Короля Ліра».

У цілому ж, критика лише загартовує британського митця. Його індивідуальність упевненіше заявляє про себе. Він ще більше стає самим собою. Певна річ, критика часто буває досить грубою, досить недоречною й досить образливою. Та хіба є митець, який розраховує на прихильність недалекого розуму чи вишуканий смак – від невігласа? Вульгарність та тупість – це дві яскраві риси нашого сучасного життя. Природно, що це не може не викликати жалю. Та нічого не вдієш. Їх, як і всі природні явища, слід досліджувати. І, заради справедливості, треба додати, що в особистих розмовах журналісти нині завжди вибачаються перед тими, кого вони привселюдно ганять на сторінках своїх газет.

За останні кілька років, треба відзначити, словник критиканів від мистецтва поповнився ще двома епітетами – це слова «шкідливий» і «екзотичний». Останнє – не більш ніж спалах гніву мухомора-одноденки від появи невмируще-чарівної, ідеально прекрасної орхідеї. Слово «шкідливий», однак, слід розглянути детальніше. Воно досить цікаве – причому настільки, що ті, хто ним послуговується, не розуміє його значення.

То що ж означає це слово? Чим є «шкідливий» і «корисний» витвір мистецтва? Слова, якими описують мистецький твір, стосуються його стилю, теми або того й іншого водночас. Якщо йдеться про стиль, то в корисному витворі мистецтва він виражає красу використаного матеріалу – слів, бронзи, кольорів чи слонової кістки – й за допомогою цієї краси досягає естетичного ефекту. Якщо мається на увазі тема, то в корисному мистецькому творі її вибір обумовлюється темпераментом митця й безпосередньо з нього випливає. Таким чином, корисний витвір мистецтва поєднує досконалість і неповторність. Звісно, відокремлення змісту від форми тут є цілком штучним; вони завжди постають як одне ціле. Але в контексті нашого розгляду, відкинувши чинник цілісності естетичного враження, ми цілком можемо їх розмежувати. На противагу цьому, у шкідливого витвору мистецтва очевидний, зашкарублий і посередній стиль, а тема обирається зумисне, і не тому, що вона подобається митцю, а тому, що, на його думку, публіка віддасть за неї гроші. Популярний роман, який публіка називає корисним, насправді завжди є шкідливим від першої до останньої сторінки, а роман, який вона ж називає шкідливим, неодмінно виявляється прекрасним і корисним витвором мистецтва.

Навряд чи мені треба пояснювати, що я в жодному разі не скаржуся на те, що публіка й масова преса зловживають цими словами. Нині я й гадки не маю, як вони взагалі можуть правильно їх вживати, не розуміючи суті Мистецтва. Я лише зауважую це зловживання; як воно виникло і що за ним стоїть, пояснити досить легко. Усьому виною варварське уявлення про владу. Вроджена нездатність людського колективу, ураженого владою, зрозуміти й визнати Індивідуалізм. Одним словом – потворна, неуцька річ, що її називають Громадською Думкою, яка в намаганні контролювати дії людей є втіленням кривди й злих намірів – і так само ганебна й лиха в намаганнях стримувати Думку чи Мистецтво.

Насправді на користь грубої сили натовпу можна навести набагато більше аргументів, ніж на підтримку громадської думки. Груба сила може й спрацювати. А от громадська думка напевно помиляється. Часто кажуть, що сила – не аргумент. Це, втім, залежить від предмету суперечки. Низка найважливіших проблем останніх кількох століть, як-от тривалий абсолютизм у Британії чи багатовіковий феодалізм у Франції, вирішувалася застосуванням виключно грубої сили. Насильницька природа революції може на мить піднести велич і вагу публіки. Та в один фатальний для себе день вона довідалася, що перо сильніше за шмат бруківки, і ним можна вразити не згірш, ніж уламком цеглини. Тоді публіка одразу взялася шукати журналіста, знайшла його, працевлаштувала й зробила своїм невтомним забезпеченим слугою. Викликає жаль доля і цієї публіки, і цього журналіста. За барикадами може критися багато благородного й героїчного. А що криється за передовицею в газеті, окрім упередженості, тупості, лицемірства й просторікування? А всі вони разом утворюють страшну силу, яка стає новою владою.