Оскар Вайлд - Публіцистика

Згадаймо жінку, звинувачену в перелюбстві. Нам не оповідають історію її кохання, але воно, певно, було великим; адже мовив Ісус, що їй відпущено її гріхи – не через її каяття, а через силу та велич її кохання. Пізніше, незадовго до власної смерті, коли Він сидів серед своїх учнів, до нього підійшла та сама жінка й окропила голову Його дорогими пахощами. Його учні намагалися завадити їй, сказали, що це марнотратство і що гроші, віддані за пахощі, слід було віддати на допомогу нужденним абощо. Ісус не погодився з цим. Він зауважив, що матеріальні потреби Людини величезні та досить усталені, але Її духовні потреби ще величезніші й ще більш усталені, і що в мить благословення, віднайшовши власний шлях самовираження, людська особистість досягне своєї досконалості. Навіть сьогодні тій жінці поклоняються як святій.

Що ж, із Індивідуалізмом не все так однозначно. До прикладу, Соціалізм заперечує сімейне життя. Зі зникненням приватної власності має зникнути й шлюб у його нинішній формі. Це частина соціалістичної програми. Індивідуалізм це приймає і робить нормою. Він перетворює скасування юридичного обмеження у форму свободи, яка допоможе особистості повністю себе реалізувати й зробити кохання між чоловіком і жінкою дивовижнішим, прекраснішим та благороднішим. Ісус знав це. Він заперечував обов’язки сімейного життя, хоча в той час і в тому суспільстві вони мали свій характерний вияв. «Хто Мати Моя? і хто брати Мої?» мовив Він, коли сказали Йому, що ті бажають поговорити з Ним. Коли один із його учнів попросив відпустити його, аби поховати свого батька, жахливою була відповідь Його: «Зостав мертвим ховати мерців своїх!» Не дозволяв Він ані найменшого зазіхання на свободу особистості.

Так той, хто обирає життя за подобою Христа, є цілком і повністю самим собою. Він може бути величним поетом чи великим науковцем, юним студентом університету чи пастухом, що жене овець вересовим полем, творцем драм на кшталт Шекспіра [16] Вільям Шекспір (1564(?)–1616) – англійський драматург Єлизаветинської епохи, актор і поет. чи теологом, як Спіноза [17] Бенедикт Спіноза (1632–1677) – нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель, біблійний екзегет та критик. , дитиною, що бавиться в садку, або рибалкою, що закидає сіті в море. Неважливо, ким він є, якщо в ньому присутнє усвідомлення досконалості душі, що покоїться в його тілі. Усяке наслідування чужої моральності або чужого життя є злом. Нині вулицями Єрусалима повзе юродивий, несучи на своїх плечах дерев’яний хрест. Вирішивши жити серед прокажених, отець Даміан [18] Даміян Йосиф де Вестер (1840–1889) – святий Римсько-Католицької Церкви, член чоловічої монашої конгрегації Святійших Сердець Ісуса і Марії, священик, місіонер. Відомий як «отець Даміан прокажених», «Апостол прокажених». став подібним Христу, бо таким служінням втілив усе найкраще, що в ньому є. Та він уподібнився Христу не більше за Вагнера [19] Вільгельм-Ріхард Вагнер (1813–1883) – німецький композитор, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист, представник «Веймарської школи». Відомий насамперед завдяки своїм операм («Перстень Нібелунга», «Тангейзер»). , коли той втілив свою душу в музиці, або Шеллі, коли той втілив свою душу в пісні. Усі люди різні. Не бракує як довершених, так і недосконалих особистостей. Та якщо людина може, задовольнивши поклик до благодійності, лишитися вільною, не може вона лишитися вільною, задовольнивши поклик до пристосуванства.

Отже, Індивідуалізм є тим, чого ми досягнемо шляхом Соціалізму. Із цього логічно виливає, що Держава мусить відкинути будь-які міркування щодо правління. Мусить вона це зробити тому, що, як сказав один мудрець за багато століть до Христа, існування людства самого по собі можливе; існування людства, яким хтось керує, – ні. Усі форми правління є недосконалими. Деспотизм [20] Деспотизм ( грец . Δεσπότης – необмежена влада) – форма держави, при якій вся повнота влади належить одному володарю. – це несправедливість щодо всіх, у тому числі й деспота, який прийшов у цей світ із кращою метою. Олігархія [21] Олігархія ( грец . ὀλιγαρχία – влада небагатьох) – політичний режим, у якому влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб; група людей, які одночасно є і власниками засобів виробництва, і можновладцями. – це несправедливість щодо багатьох, а охлократія [22] Охлократія ( дав. – гр . όχλος – натовп і κρατία – влада) – вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу. Охлократія характерна для перехідних і кризових періодів. – несправедливість щодо кількох. Свого часу великі надії покладалися на демократію; але демократія означає всього лише грубий примус народу цим же народом задля цього ж народу. Так розсудила історія. Мушу сказати: хоч із запізненням, але добре, що розсудила, бо будь-яка влада призводить до цілковитого занепаду моралі. Вона розбещує як тих, у чиїх руках перебуває, так і тих, над ким здійснюється. Коли владою користуються по-насильницьки грубо й жорстоко, вона робить користь тим, що створює (або принаймні викликає) повстанський Індивідуалістичний дух, якому судиться покласти їй кінець. Коли ж владою користуються поблажливо, супроводжуючи її заохоченнями й нагородами, то мораль узагалі стрімголов котиться в прірву. Тоді люди ще менше відчувають руйнівний тиск, який чиниться на них, і проживають власне життя в удаваному комфорті, наче домашні тваринки, навіть не усвідомлюючи, що вони мислять не своїми думками, живуть не за своїми переконаннями, носять, цілком можна сказати, чийсь поношений одяг і навіть на мить не бувають самими собою. «Той, хто прагне свободи, – зауважив один із видатних мислителів, – не повинен пристосовуватися». А влада, підкуповуючи людей комфортом, набиває наші кендюхи й вихолощує уми з особливою грубістю.