Оскар Вайлд - Публіцистика

Утім пояснення знайти неважко, і воно досить просте. Злиденність та бідність так можуть занапастити дух і скути людську природу, що жоден клас не буде справді свідомим своїх страждань. Про ці страждання їм мають розповісти інші, до яких немає жодної довіри. Слова найвеличніших експлуататорів праці проти таких агітаторів є, безсумнівно, істинними. Агітатори – це ті, хто пхає свого носа куди не слід, влізає в цілком безтурботне життя суспільного класу й сіє серед нього зерна невдоволення. Та це ще й причина безумовної необхідності таких агітаторів. Адже без них в нашій недосконалій державі не було б цивілізаційного поступу. Рабство в Америці було подолане не через повстання рабів і навіть не через висловлене ними бажання бути вільними. Подолання рабства було виключною заслугою грубих порушень закону агітаторами в Бостоні й інших американських містах, які не були ані рабами, ані рабовласниками, ані взагалі зацікавленими в подоланні рабства. Безперечно, іскру боротьби першими запалили аболіціоністи [7] Аболіціонізм ( фр . abolitionisme, від лат . abolitio – скасування) – громадський рух за скасування рабства. , вони є її зачинателями. Тож дивним виглядає той факт, що від самих рабів аболіціоністи не дочекалися ані найменшої підтримки; а коли по завершенні війни раби стали вільними – причому настільки вільними, що для них воля стала єдиним харчем – багато хто зі смутком згадував свої невільницькі дні. Серед подій Великої Французької революції мислителі з найбільшим трагізмом сприймають не вбивство Марії-Антуанетти [8] Марія-Антуанетта (1755–1793) – королева Франції, дружина Людовика XVI. Засуджена і страчена на гільйотині під час Французької революції. за те, що вона була королевою, а добровільну самопожертву знедоленого селянина-вандейця в ім’я потвори федералізму.

Отже, Авторитарний Соціалізм є нежиттєздатним. Тоді як у межах чинної системи значна кількість людей має хоча б частково вільне й радісне життя, в систем і промислових таборів чи системі економічної тиранії ніякої свободи ні в кого не буде. Викликає жаль той факт, що частина нашого суспільства фактично перебуває в рабстві, але пропозиції вирішити проблему шляхом поневолення всього суспільства – верх наївності. Кожен повинен мати право вільно обирати працю до душі. Ніхто не повинен зазнавати жодного примусу до праці. Бо в такому разі вона не принесе користі ні йому, ні іншим, і не буде корисною сама по собі. Під «працею» я розумію будь-яку людську діяльність.

У мене заледве виникає думка, що нині знайдеться хоча б один соціаліст, який серйозно пропонував би запровадити посаду інспектора, який щоранку навідувався б у кожен дім і перевіряв, чи їхні власники прокинулися й вісім годин присвятили фізичній праці. Людство вже переросло цей етап, зберігши таку форму існування для тих, кого воно на власний нічим не обмежений розсуд проголошує злочинцями. Але зізнаюсь: багато соціалістичних поглядів, з якими я знайомий, мені видаються заплямованими думками якщо не про відвертий примус, то про певний контроль. Ані про контроль, ані про примус тут, звісно, не може бути й мови. Усі об’єднання повинні бути суто добровільними. Людина почуває себе належним чином лише в добровільних об’єднаннях.

У когось може виникнути питання: яким чином Індивідуалізм, який нині певною мірою залежить від існування приватної власності для свого розвитку, скористається зі скасування цієї приватної власності? А відповідь проста. Дійсно, за нинішніх умов небагатьом людям із власним капіталом, як-от Байрон [9] Джордж Байрон (1788–1824) – англійський поет, символ романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. , Шеллі [10] Персі Біші Шеллі (1792–1822) – англійський поет епохи романтизму. , Браунінг [11] Роберт Браунінг (1812–1889) – англійський поет. , Віктор Гюго [12] Віктор Гюго (1802–1885) – французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч. , Бодлер тощо, вдалося більш-менш віднайти своє покликання. Ніхто з них і одного дня не працював на когось іншого. Їх оминуло лихо бідності. У них була надзвичайна перевага. Питання в тому, чи піде на користь Індивідуалізму усунення цієї переваги. Припустимо, перевагу усунуто. Що тоді буде з Індивідуалізмом? Як це піде йому на користь?

А ось як. За нових умов Індивідуалізм буде набагато вільнішим, набагато досконалішим і набагато потужнішим, ніж зараз. Я маю на увазі не той величний Індивідуалізм, втілюваний в образах згаданими мною поетами, а справді величний Індивідуалізм, що криється в кожному з нас і який властивий усьому людству в цілому. Визнання приватної власності в дійсності нашкодило Індивідуалізму та затьмарило його, підмінивши людську особу тим, чим вона володіє. Воно звело Індивідуалізм на далекі манівці. Воно поставило за мету не зростання, а збагачення. І так людина почала вважати, що важливим є не бути, а мати. А справжня сутність людини полягає не в тому, що вона має, а в тому, ким вона є.