Joseph Conrad - Визволення. Роман мілин

Люди на яхті, напружено стежачи за першим парусником, якого вони бачили з того часу, як загрузли біля цього відлюдного берега, незабаром розчаровано помітили, що то був всього-на-всього невеликий торговий бриг. Він лавірував, пробиваючись між гострих скель, мабуть, щоб зв’язатися з ними й допомогти. На спільну думку яхтового екіпажу, мало толку можна було сподіватися від такого судна. Тільки капітан яхти зауважив боцманові:

– Ця людина, певно, все тут добре знає. Бачиш, як він керує своїм бригом. Я не одмовлюсь, коли він нам допоможе, бо невідомо, Джордж, коли ми виліземо з цієї муляки.

Бриг ніяк не міг досягти південної частини рифів, де загрузла яхта, і повернув востаннє на самісінькому кінці цієї грузької мілини. Незабаром він узяв другий галс, і, зменшивши вітрила, судно, щоб добутись до місця, де мали кинути якір, пішло під марселями, нижніми стакселями [32] Стаксель – косий парус. та клівером [33] Клівер – передній парус. . Відстань між бригом і яхтою зменшилася на чверть милі; та яхта застряла провою на схід, а бриг помалу посувався в північно-східному напрямку; отже, плив, так сказати, вздовж яхти. Лінгард бачив із палуби всіх, що мовчки дивилися на бриг.

Невисокий червонолиций чоловік із сивими бакенбардами, що стояв коло поруччя на шкафуті яхти, махнув картузом із золотим галуном. Лінгард махнув у відповідь рукою. Ближче до корми, під білим наметом, він побачив двох чоловіків і жінку. Один чоловік і леді були в синьому, а другий, дуже високий – у білому. Стояв він, тримаючись за підпору намету. Лінгард виразно бачив їх; вони дивилися на бриг у біноклі, повертались один до одного, ворушили губами й, здавалося, були здивовані. Великий собака зіп’явся на бильця, підвів велику чорну голову і, тричі голосно й жалібно заскавчавши, зник. Несподівано на яхті всі заворушилися, заметушилися, побачивши, що їхня шлюпка пливе на буксирі за кормою незнайомого судна. Руки витяглись, показуючи пальцями в той бік. Хтось вигукнув довгу фразу, та з неї не чутно було жодного слова; і тоді бриг, досягши західного кінця мілини, почав плисти по діагоналі, віддаляючись від яхти. Лінгард помітив, як люди на кормі яхти полишили свої місця й перейшли до гакаборта, щоб довше бачити бриг.

Коли бриг одійшов за милю від мілини й був майже врівні з кормою яхти, марселі стрепенулися, реї помалу спустилися. Передні й задні вітрила теж опали. Якийсь час бриг плив швидко зі згорнутими крилами. І от, гримнувши як грім, упав на дно якір. Ще з хвилину корабель підганяв останніми подихами північний вітер; прапорець на вершку щогли помалу розгорнувся і повис рівно й непорушно, немов обтяжений свинцем.

– Мертвий штиль, сер, – сказав Шоу до Лінгарда. – Знову мертвий штиль. Ми потрапили саме вчасно в це чудне місце, сер.

Якийсь час вони стояли поруч, оглядаючи землю й море навколо. Бриг стояв посередині широкої смуги чистої води. На північ невисокі скелі стриміли чорними й білими рядами. Малий острівець видирався з води, наче чотирикутна башта якоїсь затопленої будівлі. Цей острів був миль зо дві від брига. На схід берег був низький, укритий зеленим лісом, облямований темними манговими деревами. У цій темній лісній окрайці був різко окреслений прохід, ніби вирізаний гострим ножем. Вода в ньому блищала, як срібло. Лінгард показав цей прохід Шоу.

– Це вхід у те місце, куди ми йдемо, – мовив він. Шоу пильно подивився на нього.

– Я гадав, що ви йшли до цієї яхти, – промурмотів він здивовано.

– А! Яхта, – замислено сказав Лінгард, дивлячись на порізаний берег. – І зненацька тупнув ногою. – Я віддав би все своє майно і на додачу кілька днів життя, якби мені пощастило до вечора витягти її.

Він заспокоївся і знову став пильно вдивлятися в берег. Зсередини входу, з-за стіни лісу, незриме вогнище безупинно викидало чорні й важкі клуби густого диму, що підносився, неначе кручена колона, у ясну блакить неба.

– Ми повинні припинити цю забаву, містере Шоу, – урочисто мовив Лінгард.

– Так, сер. Яку забаву? – спитав Шоу, здивовано озираючись.

– Це дим, – нетерпляче сказав Лінгард. – Це – гасло.

– Звичайно, сер… хоч я не уявляю, як це зробити. Дим, здається, далеко на землі. До чого тут гасло, сер?

– Не нам воно, – мовив Лінгард люто. – Накажіть, Шоу, матросам набити холостим зарядом гармату на баку. Звеліть добре забити пиж і змастити ствол. Треба зробити так, щоб вийшло голосніше. Коли старий Йоргенсон почує вибух, то вогнище зникне перш, ніж ви двічі обкрутитесь… Одну хвилинку, містере Картер.