Джек Лондон - Поклик пращурів

Минуло три дні, протягом яких Бак і його товариші зрозуміли, наскільки вони втомлені та слабкі. Потім, на ранок четвертого дня, прийшли двоє чоловіків зі Штатів і купили за безцінь їх усіх разом із упряжжю. Ці люди називали один одного Гел і Чарльз. Чарльз був чоловіком середнього віку, блідим, з водянистими очима і хвацько закрученими вусами, що відкривали безсило обвислу губу. Гел – молодик років дев’ятнадцяти або двадцяти, з великим револьвером «кольт» та мисливським ножем, прикріпленим до ременя, напханого набоями. Цей пояс був найпомітнішою його річчю. Він рекламував незрілість Гела – незрілість справжню і невимовну. Обидва чоловіки були явно не на своєму місці, й чому вони вирушили за пригодами на Північ, залишалося таємницею поза людським розумінням.

Бак почув, як вони торгуються, побачив, як чоловік передав гроші урядовому аґентові, та зрозумів, що шотландець-метис і погоничі поштового потяга йдуть із його життя услід за Перро, Франсуа й іншими, які пішли раніше. Коли Бак разом із друзями прибув до табору нових власників, то побачив, що там панують безлад і бруд, намет наполовину натягнутий, а посуд немитий; також він уздрів жінку. Чоловіки звали її Мерседес. Вона була дружиною Чарльза та сестрою Гела – мила сімейна вечірка.

Бак боязко спостерігав за ними, коли вони взялися розбирати намет і завантажувати нарти. Усі троє витрачали багато зусиль, але не мали жодної практичності. Тент скрутили у незграбний згорток, утричі більший, аніж мав бути. Бляшаний посуд запакували немитим. Мерседес постійно метушилася перед чоловіками і раз у раз пхалася з протестами та порадами. Коли вони поклали мішок з одягом у передню частину нарт, сказала, що його слід перемістити назад; а коли перенесли його назад і накрили парою інших тюків, Мерседес виявила забуті речі, які конче треба було покласти на місце цього самого мішка, і довелося знову розвантажувати.

Із сусіднього намету вийшли троє чоловіків і спостерігали за ними, посміхаючись та підморгуючи один одному.

– Чималенький у вас вантаж, – сказав один з них, – не мені вам казати, але на вашому місці я б не віз із собою той намет.

– Нечувано! – вигукнула Мерседес, перелякано і ґраційно піднявши руки. – Та як зможу обійтися без намету?

– Тепер весна, і холоднішої погоди не буде, – відповів чоловік.

Вона заперечливо рішуче похитала головою, і Чарльз та Гел поклали останній непотріб на вершину величезної гори багажу.

– Думаєте, вони поїдуть? – запитав один із чоловіків.

– Чому б і ні? – різкувато відповів Чарльз.

– О, все гаразд, – поспішив заспокійливо сказати чоловік. – Це просто цікавість, от і все. Здається, нагорі трохи забагато ваги.

Чарльз відвернувся і став затягувати ремені, як тільки міг, тобто зовсім погано.

– І, звичайно, собаки зможуть увесь день мчати з отакою штуковиною, – заявив другий чоловік.

– Безумовно, – сказав із крижаною ввічливістю Гел, тримаючи в одній руці жердину, а іншою розмахуючи батогом. – Уперед! – крикнув. – Уперед!

Собаки рвонулися, натягнувши шлеї, на кілька секунд напружились, а потім розслабилися. Вони не могли зрушити нарти з місця.

– Ліниві звірюки, я їм покажу! – закричав Гел, готуючись уперіщити батогом.

Але втрутилася Мерседес.

– О, Геле, ти не можеш, – крикнула вона, висмикнувши у нього батіг. – Бідолашні! Тепер ти повинен пообіцяти, що не будеш із ними жорстоким решту поїздки, або я й кроку не зроблю.

– Багато ти знаєш про собак, – насмішкувато відповів її брат. – Відчепися від мене. Кажу тобі, собаки ліниві, а щоб чогось добитися, треба добряче попрацювати батогом. Так вони звикли. Запитай будь-кого. Он когось із тих чоловіків запитай.

Мерседес благально глянула на них, на її гарненькому личку була написана невимовна огида від вигляду болю.

– Якщо хочете знати, то собаки ослабли далі нікуди, – прозвучала відповідь одного з чоловіків. – Виснажилися вони, ось у чому справа. Відпочити їм треба.

– До біса відпочинок! – вилетіло з-поміж безвусих губ Гела, а Мерседес вимовила «О!», відчувши біль та горе від його лайки.

Але вона була відданою своїй родині й одразу ж узялася захищати брата.

– Не зважай на того чоловіка, – демонстративно сказала Мерседес. – Ти керуєш собаками, тож роби з ними те, що вважаєш кращим.

Батіг Гела знову пройшовся по собаках. Вони рвонулися, натягнувши шлеї, вперлися лапами у втоптаний сніг, пригнулися і напружили всі сили. Але нарти не рухалися, ніби були на якорі. Після двох спроб пси завмерли на місці, відсапуючись. Знову люто засвистів батіг і втрутилася Мерседес. Вона впала на коліна перед Баком, зі сльозами на очах, і обхопила його шию руками.