Hermann Hesse - Казки, легенди, притчі

Він так легко розповідав про найдивовижніші пригоди, ніби кожен слухач сам міг їх пережити. У своїх оповідях він ніколи не висував себе на передній план, як це роблять зазвичай моряки, особливо молоді. Тільки один раз, коли Бальдассаре розповідав про битву з африканськими корсарами, він згадав про своє важке поранення – після цього в нього залишився рубець навскоси через все ліве плече – і Маргеріта слухала, затамувавши подих, із захопленням і з жахом водночас.

У кінці він провів Маргеріту та її батька до їхньої гондоли, а коли попрощався з ними, то ще довго стояв на березі, спостерігаючи за ліхтарями гондоли, що відпливала темною лагуною. І тільки коли гондола зникла з очей, він повернувся до павільйону, до своїх приятелів, де шляхетні молоді люди сиділи в товаристві кількох гарненьких дівчат легкої поведінки за жовтим грецьким вином і солодким червоним алькермесом [14] Алькермес – класичний італійський лікер. , гайнуючи в такий спосіб решту теплої ночі.

Серед них був і Джамбатіста Джентаріні, один із найбагатших й найжиттєрадісніших юнаків у всій Венеції. Він підвівся назустріч Бальдассаре, подав йому руку і, посміхаючись, промовив:

– Я дуже сподіваюся, що сьогодні, цієї дивовижної ночі, ти розкажеш нам будь-що про свої любовні пригоди з часів своїх мандрів, і гадаю, що цьому не завадить та обставина, що твоїм серцем заволоділа чарівна Кадорін. А чи знаєш ти, що ця прегарна дівчина немов камінь, просто бездушний камінь? Вона – як ті картини Джорджоне [15] Джорджо Барбареллі де Кастельфранко, більше відомий як Джорджоне (1477(8)–1510) – італійський художник, представник венеціанської школи живопису, один із найбільших майстрів Високого Відродження. , красуні на яких бездоганні, але не мають ні плоті, ні крові, вони існують хіба що для того, щоб приваблювати наші погляди. Я серйозно раджу тобі: тримайся якомога далі від неї, чи, може, ти хочеш закінчити на потіху всієї її прислуги так, як третій відкинутий наречений?

Однак Бальдассаре тільки сміявся й не вважав за потрібне виправдовуватися. Він вихилив кілька келихів солодкого маслянистого кіпрського вина і пішов додому раніше за інших. А наступного дня він підібрав вдалий час і розшукав старого синьйора Кадоріна в його невеликому красивому палаццо й спробував усіляко сподобатися йому та завоювати його прихильність.

Увечері в супроводі кількох співаків і музик він дав на честь прекрасної молодої панни серенаду – і, безумовно, з успіхом: красуня стояла наслухаючи біля вікна й навіть на якусь мить з’явилася на балконі.

Звісно, що відразу по тому все місто тільки й гомоніло про заручини: не встиг Морозіні вдягти своє найкраще вбрання, щоб просити в батька Маргеріти руки його дочки, як всі нероби й пліткарки вже тільки те й знали, що базікати про заручини та ймовірний день весілля. Молодий кавалер знехтував заведеним у ті часи звичаєм, згідно з яким свататися належало не самому кавалеру, а через одного або двох друзів, яким доручалося виступати від його імені. Але невдовзі всезнайки-пліткарки могли тішитися: їхнє передбачення збувалося.

Як тільки синьйор Бальдассаре висловив батькові Маргеріти своє бажання стати його зятем, той дуже знітився.

– Дорогий мій, молодий пане, – промовив благально старий синьйор, – бачить бог, я високо ціную честь, яку Ви виявили моєму дому. Проте я хотів би настійливо попросити Вас відмовитися від Вашого наміру – так ми з вами уникнемо непотрібного засмучення й усіляких ускладнень. Оскільки тривалий час Ви мандрували далеко від Венеції, то, можливо, й не уявляєте собі, у які лихі ситуації кинула мене нещасна дівчина, відмовивши без будь-якої на те причини двом достойним кавалерам. Вона взагалі не хоче нічого чути про кохання та чоловіків. Визнаю, що я й сам дещо розпестив її, і я надто слабкий, щоб своєю суворістю перебороти її впертість.

Бальдассаре вічливо вислухав його, але від свого наміру не відмовився, натомість він намагався всіляко розвіяти побоювання старого пана й піднести йому настрій. Врешті-решт ґречний пан пообіцяв поговорити зі своєю дочкою.

Можна здогадатися, якою була відповідь синьйорини. Звісно, вона вигадувала зарозуміло всілякі дрібні відмовки, знову розігруючи перед своїм батьком неприступну панну, але у своєму серці вона сказала «так» ще до того, як її про це попросили.

Одразу після отримання її відповіді Бальдассаре навідався ще раз, тепер уже з вишуканим коштовним подарунком і надів на палець коханої золоту шлюбну обручку, і перший із чоловіків поцілував її у чарівні горді вуста.