Hermann Hesse - Казки, легенди, притчі

Та ось одного вечора на святі ліхтарів [26] …Свято паперових ліхтарів – очевидно, мається на увазі «свято середини осені». Свято місяця, яке святкують у Китаї на п’ятнадцятий день восьмого місяця за місячним календарем (наприклад, єврейський Новий рік). Щороку припадає на різні дні. За європейським сонячним календарем це зазвичай жовтень. Відзначається не лише в Китаї, а й повсюди, де є великі китайські громади. Свято традиційно присвячується поетам, жінкам і дітям. Вночі діти запалюють свічки у паперових ліхтарях. так вийшло, що Хань Фук прогулювався самотньо протилежним берегом ріки. Він притулився до стовбура дерева, що низько схилилося над водою, й побачив у дзеркалі ріки велику кількість тріпотливих вогнів, що кудись пливли; він побачив у човнах чоловіків, жінок і молодих дівчат, які віталися одне з одним, і які у своєму святочному вбранні світилися, немов розкішні квіти. Він чув невиразне мурмотіння залитої світлом ріки, чув спів жінок, бриніння цитри й солодкі звуки флейти, і понад усім цим бачив блакитну ніч, що висіла, як церковна баня. І серце юнака затріпотіло, коли він, волею своєї примхи уподібнившись самотньому глядачеві, споглядав усю цю дивовижну красу. Однак, яким би сильним не було його бажання піти до людей і повеселитися разом із ними, насолодитися святом у колі друзів, поруч із нареченою ще дужче, ще нестримніше хотілося йому окинути все це своїм допитливим поглядом чутливого спостерігача, ввібрати в себе, нічого не пропустивши, й зобразити в довершених віршах синяву ночі, танець вогнів на воді, як і людські веселощі та тугу мовчазного глядача, який притулився до стовбура дерева, що росло на березі ріки, схилившись над водою. Він відчув, що жодне свято, ніякі веселощі на цій землі ніколи повністю не ощасливлять його і не розвіють нудьгу і сум, що навіть у бурхливому вирі життя він так і буде чужинцем, самотнім спостерігачем. Він відчував, що його душа з-поміж багатьох інших улаштована так, що він приречений відчувати водночас радість бачення земної краси та приховане бажання чужинця. І від цього йому ставало сумно, й він замислювався над своєю долею. Його думки досягли невдовзі своєї мети: він зрозумів, що істинне і повне задоволення стане для нього доступним тільки тоді, коли він зможе показати світ у своїх віршах так довершено, що у цих образах володітиме просвітленим й увіковіченим світом.

Не встиг Хань Фук отямитися й розібратися, чи це йому так сниться, чи це насправді з ним так відбувається, як до його вух долинув тихенький шурхіт. І в ту саму мить він побачив біля стовбура дерева незнайому людину – старого чоловіка поважного віку у фіалковому вбранні й з гідними поваги рисами. Випроставшись, він ушанував незнайомця вітанням, як це належить вчиняти щодо вельмож і старійшин. Однак той тільки посміхнувся і промовив кілька віршів, у яких було все, про що юнак щойно розмірковував і що сам відчував. І вірші ці, складені за правилами великих майстрів, були такими чудовими й довершеними, що у юнака від подивування мало серце не стало.

– Хто ти, незнайомцю, що вмієш читати з моєї душі й промовляєш такі чудові вірші, які я ще жодного разу не чув ні від кого зі своїх учителів? – вигукнув юнак і низько вклонився.

Незнайомець знову посміхнувся, але цього разу посмішкою людини, що досягла довершеності, і проказав у відповідь:

– Якщо ти захочеш стати поетом, то приходь до мене. Ти знайдеш мою хатину біля джерела великої ріки у північно-західних горах. Мене звати Майстер Божественного Слова.

І, проказавши таке, старий відійшов у вузьку тінь, що її відкидав стовбур дерева, і тієї ж митті безслідно зник. Марно оглядався і шукав його Хань Фук – незнайомець як крізь землю провалився, і юнак вирішив, що це й справді був сон, який спричинила втома. Він спішно попрямував до човнів і приєднався до свята, однак серед розмов і звуків флейти йому постійно вчувався таємничий голос незнайомця. Душа його, здавалося, полетіла слідом за ним, бо він сидів байдужий до всього, занурений у мрії в самому розпалі веселощів, і щасливі люди довкола дразнили його своєю залюбленістю в життя.

Через кілька днів батько Хань Фука вирішив, врешті-решт, скликати всіх своїх друзів і рідних, щоб визначити день весілля, але наречений спротивився цьому, заявивши:

– Вибач, тату, якщо ти сприймаєш мої слова як неслухняність, порушення батьківського права вимагати покори від свого сина. Але ж ти знаєш, яким великим є моє бажання досягти довершеності в мистецтві поезії, і хоча дехто з моїх друзів хвалить ті вірші, що я їх складаю, я все ж розумію, що я лишень початківець, що це тільки мої перші кроки на шляху до довершеності. Тому я прошу тебе, дозволь мені усамітнитися на деякий час і присвятити себе вправам із мистецтва складання віршів, бо, як мені здається, коли я керуватиму власним господарством і своєю дружиною, то це не сприятиме моїй повній віддачі таким заняттям. Тепер же я ще молодий і не обтяжений іншими обов’язками і тому хотів би ще деякий час віддатися мистецтву поезії, від якої сподіваюся отримати насолоду й славу.