Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц. Ілюстроване видання

– Мені все здається, що я у себе вдома!

І справді. Всі знають, що коли в Америці полудень, у Франції сонце вже заходить. І якби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б помилуватися заходом сонця. На жаль, Франція дуже, дуже далеко. А на твоїй планеті тобі досить було пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивився на небо, коли тільки бажав…

– Одного разу я за один день бачив захід сонця сорок три рази!

І трохи згодом ти додав:

– Знаєш… Коли стане дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце…

– Отже, у той день, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?

Але Маленький принц нічого не відповів.

На п'ятий день, знову-таки завдяки баранцеві, я дізнався секрет Маленького принца. Він запитав несподівано, без передмов, наче дійшов цього висновку після довгих мовчазних роздумів:

– Якщо баранець ість кущі, то він, мабуть, і квіти їсть?

– Він є все, що попадеться.

– Навіть такі квіти, у яких шипи?

– Так, і ті, у яких шипи.

– Тоді навіщо шипи?

Цього я не знав. Я був дуже зайнятий: в моторі заїло одну гайку, і я намагався її відкрутити. Мені було не по собі, ситуація ставала загрозливою, води майже не залишилося, і я вже побоювався, що моя вимушена посадка погано скінчиться.

– Навіщо потрібні шипи?

Поставивши будь-яке запитання, Маленький принц ніколи не заспокоювався, поки не отримував відповідь. Непіддатлива гайка виводила мене з терпіння, і я відповів навмання:

– Колючки ні для чого не потрібні, квіти випускають їх просто від злості.

– Он як!

Запала тиша. Потім він сказав майже сердито:

– Не вірю я тобі! Квіти слабкі. І простодушні. І вони намагаються додати собі хоробрості. Вони думають, якщо у них колючки, їх всі бояться…

Я не відповів. В ту хвилину я казав собі: якщо ця гайка і зараз не піддасться, я так стукну по ній молотком, що вона розлетиться на друзки.

Маленький принц знову перебив мої думки:

– А ти гадаєш, що квіти…

– Так ні ж бо! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі перше, що спало на думку. Ти бачиш, я зайнятий серйозною справою.

Він подивився на мене здивовано:

– Серйозною справою?!

Він все дивився на мене: забруднений мастилом, з молотком в руках, я нахилився над незрозумілим предметом, який здавався йому таким потворним.

– Ти говориш, як дорослі! – Сказав він.

Мені стало соромно. А він нещадно додав:

– Все ти плутаєш… Нічого не розумієш!

Так, він не на жарт розсердився. Він хитнув головою, і вітер розтріпав його золоте волосся.

– Я знаю одну планету, там живе такий собі чолов’яга з багряним обличчям. Він за все своє життя жодного разу не понюхав квітки. Жодного разу не подивився на зірку. Він ніколи нікого не любив. І ніколи нічого не робив. Він зайнятий тільки одним: складає цифри. І з ранку до ночі твердить одне: «я людина серйозна! Я людина серйозна!» – Зовсім як ти. І аж роздувається від гордості. А насправді він не людина. Він гриб.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.