Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц. Ілюстроване видання

Маленький принц насупився:

– Прив'язувати? Для чого це?

– Але ж якщо ти його не прив'яжеш, він заблукає невідомо де і загубиться.

Тут мій приятель знову засміявся:

– Та куди ж він піде?

– Куди завгодно! Хоч світ за очі.

Тоді маленький принц сказав серйозно:

– Це нічого, адже у мене там обмаль місця. – І додав з легким смутком:

– Якщо йти навпростець і лише по прямій, далеко не втечеш…

Так я зробив ще одне важливе відкриття: вся його рідна планета – завбільшки з будинок!

Втім, це мене не надто здивувало. Я знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, існують ще сотні інших, яким навіть імен не мають, і серед них такі маленькі, що їх і в телескоп важко розгледіти. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ім’я, а номер. Наприклад: астероїд 3251. У мене є вагомі підстави вважати, що Маленький принц прилетів з планети, яка називається «астероїд Б-612». Цей астероїд був помічений в телескоп лише раз, в 1909 році, його побачив турецький астроном.

Астроном доповів тоді про своє відкриття на міжнародному астрономічному форумі. Але ніхто йому не повірив, а все через те, що був він одягнений по-турецьки. Отакий вони народ, ці дорослі!

На щастя для астероїда Б-612, правитель Туреччини звелів своїм підданим під страхом смертної кари носити європейський одяг. І у 1920 році той астроном знову доповів про своє відкриття. Цього разу раз він був одягнений за останньою модою – і всі з ним погодилися.

Я вам розповів у таких подробицях про астероїд Б-612 і навіть назвав його номер знову ж таки лише через дорослих. Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Зроду вони не спитають: «а який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи колекціонує метеликів?» Вони запитують: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після цього вважають, що вже знають людину. Якщо скажеш дорослим: «я бачив гарний будиночок з рожевої цегли, у його вікнах – герань, а на даху – голуби», – вони не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «я бачив будинок за сто тисяч франків», – і тоді вони вигукують: «яка краса!»

Так само, якщо сказати: «ось докази, що Маленький принц насправді існував – він був дуже, дуже славний, він сміявся, і йому хотілося мати баранця. А хто хоче баранця, той, ясна річ, існує», – якщо кажеш так, вони тільки знизують плечима і дивляться на тебе, як на нетямуще немовля. Але якщо сказати їм: «він прилетів з планети, яка називається «астероїд Б-612», – це їх переконає, і вони не набридатимуть вам розпитуваннями. Отакий вони народ, ці дорослі. Не варто на них сердитися. Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.

Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, звісно, сміємося з номерів і цифр! Я охоче почав би цю повість як чарівну казку. Я хотів би почати так:

«Жив собі Маленький принц. Він жив на планеті, яка трошечки більша за нього самого, і йому дуже хотілося мати друга…». Ті, хто розуміє, що таке життя, відразу б побачили, що це набагато більше схоже на правду.

Бо я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Серце моє стискається від болю, коли згадую мого маленького друга, і тяжко мені про це говорити. Ось уже шість років, як мій друг разом з баранцем мене покинув. І я хочу розповісти про нього задля того, аби його не забути. Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не кожному таланить мати друга. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр. Ще й тому я купив фарби та кольорові олівці. Не так це просто – в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава зовні і зсередини, та й то у шість років! Звісно, я намагаюся передати схожість якнайкраще. Але зовсім не впевнений, що у мене це вийде. Один портрет виходить вдало, а інший ні краплі не схожий. Так само і зріст: на одному малюнку Маленький принц у мене надто великий, на іншому – замаленький. І я не дуже добре пам'ятаю, якого кольору був його одяг. Я намагаюся малювати і так і сяк, навмання. Зрештою, я можу помилитися і в якихось важливих подробицях. Але ви вже вибачайте. Мій друг ніколи мені нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Може, я трохи схожий на дорослих. Напевно, я старію.