Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц. Ілюстроване видання

Кожного дня я дізнавався щось про його планету, про те, як він її покинув і як мандрував. Він розповідав про це потроху, і то принагідно. Так на третій день я довідався про трагедію з баобабами.

Це теж вийшло через баранця. Здавалося, Маленьким принцом раптом оволоділи тяжкі сумніви, і він запитав:

– Скажи, адже це правда, що баранці їдять кущі?

– Так, правда.

– От добре!

Я не зрозумів, чому було так важливо, що баранці їдять кущі. Але Маленький принц додав:

– Отже, вони і баобаби теж їдять?

Я заперечив, мовляв, баобаби – не кущі, а величезні дерева заввишки з дзвіницю, і якщо він приведе навіть ціле стадо слонів, їм не з’їсти і одного баобаба.

Почувши про слонів, Маленький принц засміявся:

– Їх довелося б поставити один на одного…

А потім сказав розважливо:

– Баобаби, поки не виростуть, бувають зовсім маленькі.

– Це вірно. Але навіщо твоєму баранцеві їсти маленькі баобаби?

– А як же! – вигукнув він, ніби мова йшла про найпростіші, азбучні істини.

І довелося мені поламати голову, поки я зміркував, в чому тут річ.

На планеті Маленького принца, як на всіх інших планетах, ростуть трава і бур'ян. А отже, є там добре насіння корисного зілля і погане насіння шкідливого зілля, бур'яну. Але ж те насіння невидиме. Воно спить, сховане під землею, поки одне якесь не надумає прокинутися. Тоді воно пускає паросток; він розправляється і тягнеться до сонця, спершу такий милий, нешкідливий. Якщо це майбутній редис або кущ троянди, хай собі його росте на здоров'я. Але якщо це якийсь бур'ян, треба вирвати його з корінням, щойно його впізнаєш. На планеті маленького принца було жахливе насіння… Це насіння баобабів. Ґрунт планети був геть ним уражений. А якщо баобаб не розпізнати вчасно, то вже ніколи його не позбудешся. Він заволодіє усією планетою. Він прониже її наскрізь своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони розірвуть її на клаптики.

– Є таке тверде правило, – сказав мені пізніше Маленький принц. – Встав вранці, вмився, привів себе до ладу – і одразу ж наведи лад і на своїй планеті. Неодмінно слід кожного дня виполювати баобаби, щойно їх можна буде відрізнити від рожевих кущів: молоді паростки у них майже однакові. Це дуже нудна робота, але зовсім не тяжка.

Якось він порадив мені постаратися намалювати таку картинку, щоб і на моїй планеті її добре зрозуміли діти.

– Якщо їм колись доведеться подорожувати, – сказав він, – це їм стане у пригоді. Інша робота може і почекати трохи, шкоди не буде. Але якщо даси волю баобабам, лиха не минути. Я знав одну планету, на ній жив ледар. Він не виполов вчасно три кущики…

Маленький принц докладно мені все описав, і я намалював цю планету. Терпіти не можу читати людям мораль. Але мало хто знає, чим загрожують баобаби, а небезпека, якій піддається всякий, хто потрапить на астероїд, дуже велика – ось чому цього разу я наважуюся зрадити своїй звичайній стриманості. «Діти! – кажу я. – Стережіться баобабів!» Я хочу попередити моїх друзів про небезпеку, яка давно вже на них чатує, а вони навіть не підозрюють про неї, як не підозрював колись і я. Ось чому я так трудився над цим малюнком, цей час я витратив не дарма. Можливо, ви запитаєте: чому в моїй книжці немає більше таких помітних малюнків, як цей, з баобабами? Відповідь дуже проста: я намагався, але у мене нічого не вийшло. А коли я малював баобаби, мене надихало усвідомлення того, як це важливо і невідкладно.

О, Маленький принце! Потроху я зрозумів, яким сумним і одноманітним було твоє життя. Тривалий час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав:

– Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимося, як заходить сонце.

– Ну, доведеться почекати.

– Чого чекати?

– Щоб сонце зайшло.

Спочатку ти дуже здивувався, а потім засміявся над собою і сказав: