Френсіс Фіцджеральд - Гітара, кості, кастет

Із закінченням літа він зрозумів, що для повного тріумфу його підприємства не вистачає однієї деталі. Наперекір гостинності, подарованій Амантіс, для нього двері Саутгемптонських особняків були зачиненими. З третьої до п’ятої його учні ставилися до нього з повагою, ба, навіть захоплювалися ним, та після відведених годин їх розділяли інші світи.

Він зайняв позицію тренера з гольфу: на полі йому дозволяють бути на рівних, навіть віддавати команди, та із заходом сонця всі його привілеї розпорошуються; йому можна через віконце спостерігати за тим, як вони танцюють, та на бал його не запросить ніхто. Аналогічно сам Джим не міг бачити, як його учні застосовують на практиці отримані знання. Можна було почути, як зранку вони оповідають про вчорашні пригоди, та й по всьому.

Та коли тренер з гольфу, англієць, гордовито тримається на сходинку нижче від своїх підопічних, Джим Пауелл із «хорошої сім’ї, зрійте в корінь» безсонно проводить ночі в номері готелю та прислухається до музики, що прокрадається до його вікна з особняка Кацбі чи з клубу «Берег», у неспокої перевертаючись з боку на бік й роздумуючи – в чому справа. Ще на світанку свого успіху він придбав фрак, гадаючи, що незабаром випаде нагода його одягти, – та костюм й досі лежить у коробці, в якій його доставили від кравця, пальцем недоторканий.

Либонь, думав він, і справді існує та прірва, яка відокремлює його від решти. Наче черви точили його. Та один юнак, Мартін Ван-Флек, син «сміттєвого короля», відкрив йому очі на цю прірву. Йому виповнилося двадцять один, і являв він собою образ «вічного учня», що марно сподівається вступити в Єльський університет. Декілька разів Джим чув, як за спиною студент пускав шпильки в його бік: якось йому не сподобався костюм із численними ґудзиками, іншого разу він висміяв його гостроносі туфлі. Джим все пропускав повз вуха.

Він знав, що Ван-Флек відвідує Академію переважно заради компанії юної Марти Кацбі, якій ледь виповнилося шістнадцять. Вона ще недозріла для того, аби молодик віком двадцяти одного року міг приділяти їй особливу увагу, – особливо коли йдеться про Ван-Флека, душа якого була так понівечена крахом студентських амбіцій, що почала відзиватися навіть на швидкоплинну невинність шістнадцятирічної.

Вересень плавно перетікав у жовтень; до танців в маєтку Харланів, які для світської молоді мали стати останньою та найбільш значущою подією цього сезону, залишалося два дні. Джима, як і завжди, не запросили – а він так сподівався, що запросять! Юні Харлан, Роберт та Женев’єва вступили в його Академію найпершими, коли він тільки приїхав у Саутгемптон; саме Женев’єва здружилася з Амантіс. Отримати запрошення до Харланів на танці – найбільш величні танці сезону – ось що стало б справжнім вінцем низки успіхів цього літа, котре вже відходило у небуття.

Його клас, зібравшись на заняття, почав голосно обговорювати завтрашні веселощі, анітрохи не звертаючи уваги на Джима, мовби мали його за дворецького. Гюго, що стояв біля Джима, раптом хмикнув й зауважив:

– Гляньте ж бо на цього Ван-Флека! Ледве рухається! Либонь, добряче хильнув сьогодні.

Джим обернувся і втупився на Ван-Флека, який тримався за руки з юною Мартою Кацбі та щось неголосно їй шепотів. Джим зауважив, що Марта намагається від нього звільнитися.

Він засунув в рот свисток і голосно свиснув.

– Увага! – крикнув він. – Починаємо заняття! Перша група – вправа з барабанними паличками, виписуємо зигзаги, підкидаючи високо вгору; друга група – приготувати губні гармоніки, граємо «Прогулянка на березі річки»!

Завзятіше! Плоскостопі – туди! Гей, оркестр! Граємо «Флоридську тяганину» в похоронному ритмі!

Його голос прозвучав незвично різко, і заняття почалося під жартівливо-здивоване бурчання.

Джим тинявся від групки до групки, а всередині нього тліло обурення стосовно Ван-Флека; несподівано Гюго постукав його по руці, привертаючи увагу. Він обернувся. Двоє учнів відділилися від групи з губними гармоніками, і один з них – Ван-Флек – пропонував іншому – Рональду Харланду, якому було всього п’ятнадцять років – випити зі своєї кишенькової фляжки!

Джим тут же попрямував до них. Ван-Флек подивився на нього з викликом.

– Так-так… – сказав Джим, тремтячи від гніву. – Правила вам відомі. Геть звідси!

Музика поволі затихала, юрба почала збиратися навколо місця конфлікту. Хтось пирснув зо сміху. Вмить залягла напружена атмосфера очікування. Попри те, що Джиму всі симпатизували, думки розділилися – адже Ван-Флек був одним з них!